Вороний Микола Кіндратович Євшан-зiлля
Да луче есть в своей земли костью лечи
Инели на чуже славне быти
Лiтопис по Iпатському списку
В давнiх лiтописях наших
Єсть одно оповiдання,
Що зворушує у серцi
Найсвятiшi почування.
Не блищить воно красою
Слiв гучних i мльовничих.
Нi, про инше щось говорить
Те старе оповiдання…
Мiж рядками слiв таїться
В нiм якесь пророкування.
I воно живить надiю,
Певну вiру в iдеали
Тiм, котрi вже край свiй рiдний
Зацурали, занедбали…
Жив у Києвi в неволi
Ханський син, малий хлопчина,
Половецького
Найулюблена дитина.
Мономах князь Володимир
Взяв його пiд час походу
3 ясиром в полон i потiм
При собi лишив за вроду.
Оточив його почотом
I розкошами догiдно –
I жилось тому хлоп’ятi
I безпечно, i вигiдно.
Час минав. I став помалу
Рiдний степ вiн забувати,
Край чужий, чужi звичаї
Як за рiднi уважати.
Та не так жилося хану
Без коханої дитини:
Тяжко вiку доживати
Пiд вагою самотини!.
Зажурився, засмутився,
Вдень не їсть, а серед ночi
Плаче бiдний та зiдхає,
Сну не знають його очi.
Нi вiд кого вiн не має
Нi утiхи, нi поради, –
Без краси i без принади.
Кличе вiн гудця до себе
I таку держить промову,
Що, мов крав’ю з його серця,
Слово точиться по слову:
“Слухай, старче! Ти шугаєш
Ясним соколом у хмарах,
Сiрим вовком в полi скачеш,
Розумiєшся на чарах.
“Божий дар ти маєш з неба
Людям долю вiщувати,
Словом, пiснею своєю
Всiх до себе привертати.
“Ти пiди у землю руську,
Ворогiв наших країну;
Вiдшукай там мого сина,
Мою любую дитину.
“Розкажи, як побиваюсь
Я за ним i днi i ночi,
Як давно вже виглядають
Його звiдтiль мої очi.
“Заспiвай ти йому пiсню
Нашу рiдну половецьку,
Про життя привiльне наше,
Нашу вдачу молодецьку…
“А як все те не поможе, –
Дай йому євшана-зiлля,
Щоб, понюхавши, згадав вiн
Степу рiдного привiлля!”
I пiшов гудець в дорогу,
Йде вiн три днi i три ночi…
На четвертий день приходить
В мiсто Київ опiвночi.
Крадькома прийшов, мов злодiй
Вiн до сина свого пана
I почав казати стиха
Мову зрадженого хана.
Улещає, намовляє…
Та слова його хлопчину
Не вражають, бо забув вже
Вiн i батька i родину.
I гудець по струнах вдарив!
Наче вiтер у негоду,
Загула невинна пiсня,
Пiсня вiльного народу.
Про славетнiї подiї,
Тi подiї половецькi,
Про лицарськiї походи,
Тi походи молодецькi…
Мов скажена хуртовина,
Мов страшнi Перуна громи, –
Так ревли-стогнали струни
I той спiв гудця-сiроми.
Але ось вже затихає
Бренькiт дужий, акордовий
I, замiсто його, чути
Спiв народний, колисковий.
То спiвець спiває тихо
Пiсню тую, що спiвала
Мати синовi свойому,
Як маленьким колисала.
Наче лагiдна молитва,
Журно пiсня та лунає…
Ось її акорд останнiй
В пiтьмi ночi потопає.
Aле спiв цей нiжний, любий,
Анi перший – сильний, дужий
Не вразив юнацьке серце –
Вiн сидить нiмий, байдужий.
I схилилася стареча
Голова спiвця на груди:
Там, де пустка замiсть серця,
Порятунку вже не буде.
Але нi! Ще є надiя
Тут, на грудях, в сповиточку!
I тремтячими руками
Розриває вiн сорочку,
I з грудей своїх знiмає
Вiн євшан, чарiвне зiлля,
I понюхать юнаковi
Подає оте бадилля.
Що це враз з юнаком сталось?
Лице зблiдло у небоги,
Затремтiв, очима блиснув
I зiрвавсь на рiвнi ноги.
Рiдний степ, широкий, вiльний
Пишнобарвний i квiтчастий
Раптом став перед очима –
3 ним i батенько нещасний!
Воля, воленька кохана!.
Рiднi шатра, рiднi люди…
Все те разом промайнуло,
Стисло горло, сперло груди.
“Краще в рiднiм краю милiм
Полягти кiстьми, сконати,
Нiж в землi чужiй, ворожiй
В славi й шанi пробувати”.
Так вiн скрикнув. I в дорогу
В нiчку темну та погожу
Подались вони обоє,
Обминаючи сторожу.
Байраками та ярами
Неутомно прохожали –
В рiдний степ, у край веселий
Простували, поспiшали…
Україно, мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синiв твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не вiдцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
I кохання у серденьку?
Марна рiч! Були i в тебе
Кобзарi-гудцi народнi,
Що спiвали вiщували
Заповiти благороднi,
А про те тiєї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема i манiвцями
Ми блукаєм без дороги!.
Де ж того євшану взяти,
Того зiлля-привороту,
Що на певний шлях направить, –
Шлях у край свiй повороту?!
Полтава, 1899.
Схожі твори:
- Микола Кіндратович Вороний В історії української культури кінця XIX – початку XX століття творчість Миколи Вороного посідає помітне місце. Він був талановитим поетом і критиком, істориком і діячем українського театру, глибоким знавцем драматургії, перекладачем, актором і журналістом… Вороний належав до найбідніших верств української інтелігенції. Позбавлена творчої трибуни, постійно переслідувана царизмом то за “український...
- Вороний Микола Кіндратович Іванові Котляревському Був один такий час: на важких терезах Вже хиталася доля Вкраїни, А вона, наша ненька, стояла в сльозах В спадiванню страшної хвилини… По широких степах ще котилась луна, Марний вiдгук крiвавої сiчи, І надходила нiч – непрозора, сумна, Що мов пугач дивилась у вiчи. Це-не-де серед тишi ще хтось з...
- Вороний Микола Кіндратович Іванові Франкові Відповідь на його Посланїе La poesie n’a pas la verite pour Objet, elle n’a qu’elle-meme. Charles Baudelaire[1] Hi, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя – се дві противні...
- Вороний Микола Кіндратович Мандрівна елегія Холодні хмари залягли блакить, Холодний вітер дме в степу потужно, Гне очерет додолу, шелестить, Мов звір в байраці виє осоружно. І я один, без тями, мимохіть, Немов затерплий весь, іду байдужно… Куди? Пощо? Хіба не все одно Тому, хто з рук згубив своє стерно? Туман і мряка… Шлях не бачать...
- Євшан-зілля – МИКОЛА ВОРОНИЙ Скорочено У давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою слів, не вихваляє героїв. Але є в ньому щось таке пророче, є дає надію, віру в ідеали тим, котрі край свій рідний занедбали. У Києві жив у неволі син половецького хана. Князь Володимир Мономах узяв його під час походу, тримав...
- Вороний Микола Євшан-зілля (скорочено) МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871 – 1938) ЄВШАН-ЗІЛЛЯ (Поема) Да лучче єсть на своей земле костю лечи, ине ли на чюже славну бьіти. (Літопис, за Іпатським списком) У наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. У ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію...
- Євшан-зілля скорочено – Вороний Микола Да лучче єсть на своей земле костю лечи, ине ли на чюже славну бьіти. (Літопис, за Іпатським списком) У наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. У ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, “котрі вже...
- Микола Вороний – перший декларатор ідей і форм українського символізму Видатний письменник – новатор Микола Вороний у своїх поглядах неоднозначний. Талановитий, неординарний майстер слова, він в українську літературу приніс поетичні шедеври. Микола Вороний був і критиком, і перекладачем, і мистецтвознавцем. Саме він є одним з перших представників літературного напряму – символізму, бо його поезія – це надзвичайна музикальність, нові образи,...
- ЗАЧАРУВАЛА ВСЕ ЗИМА. МИКОЛА ВОРОНИЙ “СНІЖИНКИ” II семестр З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ (продовження) ПОЕТИЧНА ЗБІРКА 3 Урок 65. ЗАЧАРУВАЛА ВСЕ ЗИМА. МИКОЛА ВОРОНИЙ “СНІЖИНКИ” Мета: ознайомити учнів з творчістю видатного майстра поетичного слова Миколи Вороного; удосконалювати навички свідомого виразного читання віршованих творів; формувати в учнів уміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки з прочитаного; розвивати зв’язне мовлення; виховувати любов...
- Микола Вороний (1871-1940) Попри всілякі оцінки, М. Вороний лишається неперевершеним майстром слова, творцем поетичних шедеврів, глибоко патріотичних творів, видатним перекладачем і визначним вченим-мистецтвознавцем. “Навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова,- слушно зауважує Г. Вервес, Вороний створив у багатьох галузях культури непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до її...
- Микола Вороний – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ. Микола Вороний (1871-1938) Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада 1871 р. на Катеринославщині в сім’ї дрібного торгівця. Через півроку його родина* переїхала до Харкова. Навчався М. Вороний у Харківському, пізніше – Ростовському реальному училищах,...
- Інфанта Микола Вороний Інфанта Різьблю свій сон… От ніби вчора ми Зійшлись, – і стріча та жива. На землю тканками прозорими Лягли осінні дерева. Привертають увагу використані поетом оказіоналізми, наприклад, “проміннострунний”, “вогнелунний”, “мрійнотканий”. Усі вони – складні прикметники, що мають дві твірні основи, які зазвичай не поєднуються за змістом. Такі оказіональні епітети у...
- Тема 20. Микола Вороний – Література XX ст IV. Література XX ст. Тема 20. Микола Вороний (1871-1938) (псевдоніми: Арлекін, Кіндратович, Віщий Олег, Микольчик, Homo, Sirius, М. В., М-У-ко) Український поет-патріот, перекладач, критик, історик літератури, займався режисерською та акторською діяльністю, писав праці з історії національного театру, світової драматургії, активний громадський діяч. Вороний був одним із засновників Української Центральної ради....
- Інфанта – МИКОЛА ВОРОНИЙ Скорочено Різьблю свій сон… От ніби вчора ми Зійшлись, – і стріча та жива. На землю тканками прозорими Лягли осінні дерева. Акордами проміннострунними День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними Венера кинула алмаз. У завивалі мрійно тканому Дрімала синя далечінь, – І от на обрії туманному Замиготіла ваша тінь. Дзвінкою...
- Іванові Франкові Микола Вороний Іванові Франкові Відповідь на його Посланіє La poesіe n’a pas la vйrіtй pour Objet, elle n’a qu’elle-meme. Charles Baudelaіre Ні, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя – се...
- Іванові Франкові – МИКОЛА ВОРОНИЙ Скорочено відповідь на його посланіє Ні, мій учителю і друже, Про мене – все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І не вгамованим сумлінням, Життя – се дві противні сили. Що між собою в бій вступили. Одна з них –...
- Іванові Франкові скорочено – Вороний Микола Відповідь на його Посланіе La poesie n’a pas la verite pour Objet, elle n’a qu’elle-meme Charles Baudelaire Ні, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя – се дві противні...
- “Микола Вороний – “ідеолог” модернізації української літератури” Микола вороний народився у один рок з Лесею Українкою в той час, коли український народ і українська мова переслідувалися і принижувалися, а літературна творчість замовчувалася і переслідувалася. На свободолюбивого і гордого українця були накладені кайдани усвідомлення своєї другорядності і меншовартості. Та вільну душу не спроможні стримати ніякі пута, українці їх...
- ЗАМИЛУВАННЯ КРАСОЮ ПРИРОДИ. МИКОЛА ВОРОНИЙ УЩУХЛА БУРЯ Мета: вдосконалювати навички свідомого виразного читання віршованих творів; розкрити красу і своєрідність поезій; поглиблювати та розширювати образні уявлення; розвивати мовлення, спостережливість, здатність бачити те коло життєвих явищ, які стали об’єктом зображень; виховувати любов до природи. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА 1. Робота над скоромовкою – Промовте скоромовку:...
- ВСТУП ДО РОЗДІЛУ “КРАСА СВІТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ”. МИКОЛА ВОРОНИЙ. КРАСА! НА СВІТІ ЦІМ КРАСА Мета: почати ознайомлення учнів з новим розділом “Краса світу в художньому творі”; вдосконалювати навички свідомого виразного читання, вчити аналізувати прочитане; розвивати зв’язне мовлення, образне мислення, творчу уяву; виховувати любов до художнього слова. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА 1. Артикуляційна гімнастика – Позіхати із закритим і відкритим ротом....