Воля поета
Поняття волі практично не мінялося, але постійно збагачувалося новими тлумаченнями в процесі життя поета. У ліцейський період вона бачилася, що тримає в руці “кубок пуншевої” на дружніх зборах, що протиставляють себе найменшій спробі обмежити волю ліцеїстів. Але під цим неробством ховалася таємниця “святого братерства” – можливість вільно висловлювати свої думки. Вирвавшись із ненависних тоді стін, юний поет відчув вплив по-різному настроєних людей. Однак же всі вони затверджували політичну волю, незалежність людей від кого-небудь,
По Пушкіну, джерело волі, що несе поет миру, схований саме в його душі. Всі поети, у тім або іншому ступені, оспівують цю солодку мрію – про волю, і у своїх посланнях до них Пушкін підкреслює їхнє служіння одним ідеалам; на чолі кожного з них лежить печатка обранця якогось божества, ім’я якому – Поезія:
Издревле сладостный сполучник
Поетів меж собою связует:
Жерці вони єдиних муз;
Єдиний пломінь їх хвилює.
(“К. Языкову”)
Він відзначають, що, незважаючи на відсутність кревних уз, вона й все-таки в якімсь ступені те саме що один одному:
Але, милий, – музи наші сестри,
Отже, ти все-таки братик мій.
(“З листа до В’яземського”)
Чим же відрізняється Поет від простої людини? Поняття теперішнього Поета в Пушкіна розвивається й заглиблюється з кожним новим віршем на цю тему. На відміну від загальноприйнятого подання романтиків про злиття поета й пророка в одній особі, про те, що поет – істота божественне, далеке від мирських турбот, пушкінський Поет цілком земного походження. У вірші “Поет” (1827 р.) Пушкін малює образ такої людини, дійсно відзначеного богом, що насправді може бути “всіх ничтожней”, але як тільки його опромінює ниспосланное понад натхнення, він стає здатним до сприйняття “божественного дієслова”:
Але лише божественне дієслово
До слуху чуйного торкнеться,
Душу поета стрепенеться,
Як, що пробудився орел.
Пізніше, у вірші “Луна” Пушкін влучно порівнює Поета з луною: воно чує й передає кожний звук, але йому ніхто не може відповісти:
Ти внемлешь гуркоту громів,
И гласу бури й валів,
И лементу сільських пастухів –
И шлеш відповідь;
Тобі ж немає відкликання… Такий
И ти, поет!
У вірші “Розмова книгопродавца з поетом” Пушкін розробляє принцип Поета, твердо дотримуючись його все життя:
Не продається вдохновенье,
Але можна рукопис продати…
Зобразивши тут діалог між прозою й поезією, Пушкін затверджує за поетом право прозаїчного відношення до життя. У сонеті “Поет” він виводить формулу “творчої рівноваги”. По Пушкіну, Поет повинен обмежитися однобічними відносинами з народом: голос “співака” повинен бути чутний, а він, у свою чергу, – залишатися глухим до думки юрби:
Поет! Не дорожи любовию народної.
Захоплених похвал пройде хвилинний шум.
В іншому випадку, намагаючись виконати вимоги “юрби”, поет втратить свою індивідуальність і зрештою перестане бути поетом. Мир “співака високого мистецтва” повинен бути недоторканний, вільний від критики “юрби”. Для “черні” творчість поета полягає в тім, що він повинен жити на користь їй:
Серця побратимів виправляй…
…Ти можеш, ближнього люблячи,
Давати нам сміливі уроки,
А ми послухаємо тебе.
(“Поет і юрба”)
Поет же не повинен коритися велінню юрби, що вказує, як і про що йому писати. Він творить для людей, “не вимагаючи нагород за подвиг шляхетний” і не чуючи їхніх суджень:
Ти сам свій вищий суд;
Усе суворіше оцінити вмієш ти своя праця.
Усякий має право висловити своя думка, захоплюватися або осміювати добутку, але не може змусити поета следоват продиктованим “судом дурня” правилам.
Презирство до думки юрби й почестям, уміння неупереджено оцінити свій утвір, здатність слухати голосам миру – головні, на погляд Пушкіна, достоїнства й вимоги до Поета. Воля Поета – у його незалежності. Взагалі поняття волі має для Пушкіна самий широкий зміст: політично вільна людина не залежить від “гніта влади фатальний”; він має право “нікому звіту не давати, собі лише самому служити й догоджати”; поет вільний творити, не побоюючись, що на його добутках залишиться відбиток руки цензора або його самого відправлять у посилання за неугодне цареві вільнодумство; з Ліцею поет винесло любов до просоченим вільним духом дружнім гулянкам, “де веселощі – голова, а воля…за столом законодавець”; і, нарешті, воля жити де і як хочеш, за своїм розсудом. Цю позицію поет виразив у вірші “З Пиндемонти” (1836 р.):
По примсі своєї скитаться тут і там,
Дивуючись божественним природи красам,
И перед созданьями мистецтв і вдохновенья
Тріпотячи радісно в захватах умиленья.
– От щастя! от права…
Пушкін уважав, що людина, що домоглася волі у всіх значеннях цього слова, абсолютно щаслива й піде по життю, насолоджуючись утворами Бога й людей, їм натхненними.
Воля була для поета тим вікном, через яке він вивчав мир, його навколишній, людей, що живуть у цьому світі, і, нарешті, пізнавав самого себе. Таке різне тлумачення поняття “воля” у словнику Пушкіна обумовлено багатогранністю його власного характеру, його особистості, що повною мірою відбилося в його віршах – практично жодне з них не можна однозначно витлумачити, у них присутні відразу кілька мотивів, але, здається, не можна помилитися, сказавши, що один із цих мотивів буде так чи інакше зв’язаний з волею
(2 votes, average: 4.50 out of 5)