Володимир Маяковський
Володимир Маяковський
(1893-1930)
Життя і творчість
Творчість В. Маяковського досі залишається визначним художнім здобутком російської поезії початку XX ст. Як і Ахматова, Маяковський став сполучною ланкою між “срібною добою” російської поезії та радянською епохою її розвитку.
Постать неоднозначна у світовій літературі. Свій творчий шлях поет починав із бунту проти старого світу.
Володимир Володимирович Маяковський народився 19 липня 1893 р. у грузинському селищі Багдаді в родині лісника. Мати була родом з херсонських
Я
З діда-прадіда – козак,
З другого – січовик,
А в Грузії – жить починав.
(Переклад М. Бажана)
31902 р. навчався в місцевій гімназії, а потім у Москві, куди родина переїхала після смерті батька. У 15-річному віці залишив навчання і розпочав революційну діяльність, за яку тричі опинявся за гратами. У1911 р. повернувся до навчання в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Водночас пристав до футуристів.
Авангардисти, у тому числі й В. Маяковський, розглядали свою творчість як естетичну революцію –
Поет віддався руйнівній революційній стихії із захопленням. За часів громадянської війни (з жовтня 1919 р.) працював у “Вікнах сатири РОСТА” (Російське телеграфне агентство), малюючи ночами плакати й пишучи короткі вірші до них, щоб вранці у вікнах магазинів люди прочитали:
Культура – Комуна! Будівники – ми!
Твори перших років революції (поема “150 000 000 “, п’єса “Містерія-буфф”, вірші “Лівий марш”, “Ода революції”, “Наш марш”) пройняті вірою у перемогу ідей нового суспільства, побудованого за законами братерства і справедливості:
В наступ рушай лавою!
З небом за щастя землі воюй!
Хто там ступає правою?
Лівою!
Лівою!
Лівою!
(Переклад Є. Дроб’язка)
В. Маяковський вважав себе “агітатором, горлаєм-ватажком”, який не протистоїть натовпу, а є його часткою, робітником, його голосом. Нова хвиля патріотизму охопила поета після подорожі до країн Заходу. Починаючи з 1922 р. він дев’ять разів перетинав кордон СРСР. Німеччина, Франція, Мексика, Америка викликали у поета антагоністичні почуття: він засуджував наживу, експлуатацію, расизм. Технічна озброєність, дива архітектури Америки лише підкреслювали суперечності буржуазного світу, що знайшло вияв у віршах “Хмарочос у розрізі”, “Бродвей”, “Блек енд уайт”.
Перший твір “Ніч” (1912) було надруковано в збірці “Зневага громадських смаків” – поетичному маніфесті російських футуристів, які проголосили себе творцями мистецтва майбутнього і заперечили все, що було створено в минулому. Нова культура за маніфестами “будетлян” (так вони себе називали), виникла на руїнах старої культури, старої моралі, старого суспільства. Бунт проти всього прийнятого відповідав характеру молодого В. Маяковського, могутня натура шукала нових ідей і незвичайних художніх форм.
Футуристичну філософію заперечень і боротьби поет сприйняв як програму власного життя і творчості. Одягнутий у жовту кофту або піджак апельсинового кольору, він читав свої вірші.
У віршах періоду 1912-1916 pp. (“Нате!”, “Вам”, “Послухайте!”, поемах “Хмарина в штанах”, “Війна і мир”) лунав виклик старому світові, поет звинувачував натовп у бездуховності, пасивності, байдужності, закликав до боротьби. Під впливом революційних ідей безлика юрба як символ міщанського старого життя набула рис класового ворога – експлуататора трудящих мас, а скорочено – буржуа. Напередодні жовтневих подій 1917 р. Маяковський написав рядки, які стали народною частівкою:
Їж ананаси, рябчиків жуй,
День твій останній надходить, буржуй!
Нещодавно стало відомо, що в останні роки життя В. Маяковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер своїх творів. У чернетках було знайдено гірке визнання, що він “став на горло власним пісням”. У відповідь на свою поему “Добре!” збирався писати нову – “Погано!”.
Гіперболізм світосприйняття поета допомагав йому у творчості, але заважав у житті. Він прагнув великої віри, всесвітнього визнання, космічного кохання. В історії поряд з його іменем згадується Лілія Брік. Саме її поетичне ім’я римував В. Маяковський, саме їй присвятив він більшість своїх творів, це її ініціали, наче навмисне для тонкого поетичного слуху В. Маяковського, складались у слово ЛЮБЛЮ. Вони познайомились влітку 1915 р. На той час Л. Брік була одружена, що ускладнювало їхні взаємини. Вихід із пікантної ситуації В. Маяковський та Бріки знайшли незвичний: погодилися на “любовний трикутник” і створили нову родину. Йосип Брік, який дуже кохав дружину, обрав собі роль друга і порадника. До речі, саме він перший почав вивчати віршування поета, допомагав йому.
Радянська критика замовчувала сімейне життя В. Маяковського, вважаючи, що воно компрометує поета. Але зараз це є спробою відповісти на запитання: “Чого більше в сімейному союзі В. Маяковського та Бріків – справжнього почуття чи футуристичної декларації?”
Багато фактів свідчать про справжню ніжність і довіру “в їхніх стосунках. Лілію Брік поет називав свою єдиною жінкою, незважаючи на те, що в його житті з’являлися й інші захоплення.
Пізня творчість Маяковського, під якою прийнято розуміти творчість радянського періоду, у площині формальних пошуків та художніх творів у цілому не поступається раннім віршам, тоді як зміст сьогочасних поезій фактично зливається із пропагандою ідеологічних гасел правлячого режиму.
Подальша доля. Маяковського склалася трагічно. Незважаючи на свій статус пролетарського поета, членство в ЛЕФІ (Лівий Фронт Мистецтв), а потім і в найбільш радикальному літературному угрупованні РАПП (Російська асоціація пролетарських поетів), Маяковський поступово потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Драматизм становища Маяковського спричинив глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство. Його смерть сколихнула країну і викликала значний суспільний резонанс, але впродовж п’яти наступних років ім’я поета було практично викреслено з літератури. І лише в 1935 p., після відомої резолюції Сталіна “Маяковський був і залишається кращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи…”, поет був реабілітований, а надалі й канонізований як найвизначніший із радянських поетів.
Велика заслуга Маяковського як поета полягає в тому, що він виступив як справжній реформатор поетичної мови і форм ритмічної організації російського вірша. Значимість цих новаторських перетворень може бути зіставлена з тими реформами, які свого часу здійснили в російській поезії В. Тредіаковський і М. Ломоносов у XVIII ст. та М. Некрасов у XIX ст.
“А ви змогли б?” (1913 р.)
Один з найбільш відомих і водночас показових для ранньої лірики Маяковського вірш, який яскраво ілюструє визначеність його тогочасної проблематики. У цьому коротенькому вірші виявлені щонайменше три головні мотиви його ранньої лірики.
Насамперед, це мотив міста і, ширше, мотив нової міської “машинної”, за висловом футуристів, цивілізації. Місто уявляється поетові немовби в подвійному світлі. З одного боку, воно асоціюється з образом страшного пекла, у якому страждають люди (“Пекло міста”), у якому людині – “лиш души расстегнули” і “тело жгут… кричи, не кричи” (“З вулиці у вулицю”). З іншого боку, у його віршах звучать інтонації захоплення атмосферою міського життя і побуту, з яким футуристи пов’язували майбутнє людства. Його вражають сучасні міста, громади будівель, вулиць, площ, неонові вітрини і вогні реклами, невпинне і галасливе снування вулицями міста різноманітних транспортних засобів, дивують “флейта золоченой буквы” (“Вивіскам”) і “зрачки малеванных афиш” (“Театри”). Саме в контексті цього захоплення і прочитуються асоціативні образи “карти буднів”, “рибин на вивісках строкатих” і заключне риторичне запитання: “А ви ноктюрн змогли б заграти на флейті заржавілих ринв?” Стихія міста, вулиці вимагає, на думку поета, нових слів, нової мови, старі поетичні засоби тут неприйнятні.
З образом флейти може бути співвіднесений другий важливий смисловий мотив твору. Образ флейти – це загальновживана на час Маяковського метафора поезії. Образ флейти, вживаний у цьому значенні, трапляється в цілій низці творів поетів – сучасників Маяковського. Мотивом флейти Маяковський створює образ власної поезії, яка мислиться ним як альтернатива традиційній абстрагованій від реального життя з його злободенними проблемами ліриці символістів і акмеїстів.
Третій мотив – декларація власних принципів поетичного мистецтва, поданих через своєрідне футуристичне бачення. У цій декларації передусім відчутна полеміка з акмеїстами. Якщо настанови акмеїстів вимагали від поета чіткості, зрозумілості, ясності зображення, “обережного”, так би мовити, і виваженого поводження з фарбами слова, то футуризм, з точки зору Маяковського, вводить у поезію нові принципи і прийоми зображення. У цьому вірші вирізняється лексика двох видів:
1) слова, що змальовують світ буденності, позбавлений будь-якої мети (фарба, склянка, жерстяна риба, будень);
2) слова, які символізують існування іншого світу – прекрасного й духовного (ноктюрн, флейта, океан, поклики).
Тому у творі основним є конфлікт двох світів – бездуховного і духовного, що його перенесено в психологічну сферу.
Ліричний герой переживає недосконалість дійсності як свою особисту драму і як поштовх до дії. Він незадоволений міщанською буденністю, тому прагне все змінити силою своєї волі, творчості, фантазії.
“Послухайте!”
У вірші, побудованому як монолог ліричного героя, риторично звернений до невизначеного адресата, звучать життєстверджувальне, “прометеївські” мотиви.
Проблематику вірша найчастіше тлумачать як декларацію загальної світоглядної позиції поета. Як доказ, наводять заявлений тут елемент активної громадської позиції, мотиви заперечення зашкарублого, “беззоряного світу”, величі і благородства душевних поривань людини, сила яких здатна “запалювати зірки” (не з егоїстичних міркувань, а тому, що цього потребує інша людина), мотиви бунтарства (людина тут поставлена майже на рівень Бога, його можливостей).
В. Маяковський звертається до теми призначення людини, сенсу її земного та зоряного існування і стверджує, що особистість не проживе без краси^ яку створюють диваки-поети.
Послухайте!
Коли вже зорі запалив хтось –
Отже, в цьому потреба велика?
Отже – хтось бажає, щоб зорі світили?
Отже – хтось-таки називає
Ці плювочки перлинками?
Ліричний герой вірша – саме такий поет, для якого немає часових і просторових меж, він вривається до Бога, він причетний до засвічування зірок. Водночас відчуваються його самотність, беззахисність “беззоряна мука” непорозуміння, гостра потреба у мрії, красі, зірках.
Експерименти В. Маяковського щодо віршування сприяли створенню притаманної лише йому оригінальної системи. Це новий графічний запис віршів – “сходинками”, які загострювали увагу на окремих словах, незвичайні рими.
Поет не визнавав повних рим, коли збігаються слова, частини мови, не використовував традиційних рим. Він римував різні частини мови, утворював рими в середині рядка, фонетичні рими (коли збігаються не всі звуки). У його віршах могли римуватися початок і кінець рядків і навіть слова, що належать до різних строф.
Вірш його будувався не на постійному чергуванні наголошених і ненаголошених складів, а на кількості наголосів.
Таке віршування має назву тонічного і використовується в усній народній творчості, але Маяковський удосконалив його. Кількість наголосів у рядках була неоднаковою. У поета-новатора відсутній традиційний поділ віршів на строфи по 4 або 6 рядків, його строфи мають будь-яку кількість рядків.
“Лілічко! Замість листа…”
Улітку 1915 р. до Маяковського приходить, за висловом поета, “громада-любов”, коли він познайомився з Лілією Юріївною Брік. Активна фаза їхніх любовних стосунків триватиме до середини 20-х років і знайде відображення в багатьох поетичних творах Маяковського: поеми “Флейта-хребет”, “Люблю”, “Про це”, велика кількість ліричних творів, серед яких і “Лілічко! Замість листа…”.
Вірш був написаний, коли любовний роман Маяковського і Лілії Брік ще не був закінчений, але вже з цього твору постає тінь складних, драматичних взаємин між поетом та його коханою.
Ліричний герой вірша – сильна особистість. Автор порівнює його з биком, слоном, але цей сильний “дикий звір” підкоряється одному-єдиному погляду і дотику руки коханої. Він схиляється перед нею, тому що окрім її любові для нього “немає сонця” і “немає моря”, і лише один звук дає йому радість – “дзвін любимого імені”.
“Не впаду від чаду…”
Без коханої світ перетворюється для ліричного героя на пекло, життя втрачає сенс. Але почуття його відзначаються особливою шляхетністю. Усвідомлюючи невідворотність розлуки, не знаючи, “де вона і з ким”, він залишається вірним своєму коханню назавжди.
“Завтра забудеш, як тебе коронував…”
Вірш написаний у традиційній для раннього періоду В. Маяковського творчій манері. Тонічна система допомагає створити схвильованих монолог ліричного героя, показати найменші рухи його душі. Відчуття великого щастя кохання і драматизм розлуки передають численні епітети, метафори, порівняння.
Основним лейтмотивом твору є фраза “Окрім любові твоєї…”, яка повторюється кілька разів і підкреслює силу великого почуття поета. У вірші дуже багато звертань: “Лілічко!”, “дорога”, “хороша”.
Однак твір – це звертання не тільки до коханої, а й до самого себе. Вірш має підзаголовок: “Замість листа”. Він розумів, що не може повернути кохану, але не відмовляється від свого почуття, яке сильніше за відчай.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)