Внутрішньо стан ліричної героїні у вірші А. А. Ахматовій “Пісня останньої зустрічі”

1. Образи сходів і рукавички. 2. Шепіт осіннього клена. 3. Прощальна пісня зустрічі Страждання тільки сильного робить сильніше, слабкого ж воно робить ще слабкіше. Л. Фейхтвангер Творчість А. А. Ахматовій має особливу магію, що змушує забути про те, хто писав ці рядки. При цьому будь-яке почуття, описане їй, облачається в поетичні одяги й у такому варіанті з’являється перед своїми читачами. “Вона перша виявила, що бути нелюбимої поетично”, – писав К. И. Чуковський.

Це зауваження справедливо, якщо враховувати, що збірник, що вийшов в 1912

році, “Вечір” наповнений подібними тональностями Про це можна судити по вірші “Пісня останньої зустрічі”, що увидели світло в 1911 році. Дослідники творчості поетеси зауважували, що любовні почуття з’являлися в збірнику “Вечір” у різних обличчях, але героїня незмінно виявлялася страждаючої, обманутої, відкинутої. У першому ж рядку вірша “Пісня останньої зустрічі” ми розуміємо, що лірична героїня знову одна, і їй дуже погано, тому що вона безпомічна.

В одному рядку відбувається нашарування багатьох образів И всі вони говорять про те, що героїня самотня: груди безпомічні й холодна. Вона вже

охолонула, тобто її більше не запалює вогонь любові, що міг би зігріти не тільки серце, але й саму душу. Адже холод це не тільки й не стільки байдужість коханої людини, скільки порожнеча, що ніхто й не чим не може заповнити. І найстрашніше, що й сама лірична героїня не знаходить, як це можна зробитися Ідея про такий стан душі підтверджується в наступному рядку. Лірична героїня стає повітряної й невагомою.

Тобто, з одного боку, вона з такою ж легкістю може перебороти всі нещастя й неприємності. З іншого боку, у цьому рядку поетеса, імовірно, мала на увазі те, що вона, нарешті, змогла розірвати порочне коло самітності. Так безпомічно груди холоділи, Але кроки мої були легкі. А. А. Ахматова була прихильницею акмеизма. Тому речовий мир має велике значення у творчості поетеси.

Через предмети й окремі штучки нам передається внутрішній щиросердечний стан головної героїні. Образ рукавички не раз виникає у віршах А. А. Ахматовій, і щораз вона концентрує особливу увагу на такому предметі. Так у вірші представлений цілком банальний епізод. Лірична героїня переплутала й не на ту руку одягла рукавичку.

Таке може відбутися з кожною людиною. Але нам даний прийом показує те, що лірична героїня настільки занурена у свої почуття й страждання, що не зауважує такий дріб’язок Адже яке значення має проста рукавичка в порівнянні з переживаннями й неспокійним щиросердечним станом. Я на праву руку надягла Рукавичку з лівої руки.

Дослідники відзначали, що образ рукавички, використаний у цьому вірші, упредметнює внутрішньо драматичний жест. “Ахматова одним ударом дає все жіноче й все ліричне сум’яття, – всю емпірику! – одним розчерком пера ввічнює споконвічний перший жест жінки й поета”, – писала про “Пісню останньої зустрічі” М. Цветаева. У новій строфі лірична героїня знову підкреслює свою щиросердечну тривогу. У вірші з’являється образ сходів.

Вона є певним символом (я вважаю, що такий термін можна віднести й до творчості А. А. Ахматовій). Сходи це не тільки нова перешкода, яку потрібно перебороти при досягненні заповітної мети Вона ще надає можливість піднятися наверх, тобто вище своїх проблем і щиросердечних тривог. У цьому випадку зрозуміла легкість головної героїні, що простежується в першій строфі цього вірша.

Тому сходи в такому випадку показують напрямок подальшого шляху, щоб у своїй тривозі героїня не заблудилися й у цей важкий для неї період змогла знайти правильний шлях. Помітимо, що вона все це час залишається одна. Тільки речі й предмети такі, як рукавички й сходи допомагають упоратися з новим щиросердечним хвилюванням. Але ми знову повернемося до того, що А. А. Ахматова ставиться до акмеистам, а не символістам.

Можливо, тому сходи у вірші “приземляються”. Вона не є чимсь абстрактним, навпаки, вона здобуває цілком реальні риси – щабля. Адже сама героїня по них піднімається Здалося, що багато щаблів, А я знала – їх тільки три! І знову сходи повертають нас до реальності й до того, що героїня, знає про їхню кількість. Але їй здається, що їх набагато більше.

Виходить, треба більше перебороти перешкод на шляху до можливого щастя й звільнення від свого суму, що затаїлася в серце й продовжує гризти душу ліричної героїні. Вона протягом всіх цих рядків так і не розстається зі своїм сумом. Дослідники відзначають, що добірність і тендітна жіночність сполучалися в поезії А. А. Ахматовій з не по-женски мужнім прийняттям страждання. Щоб додати нові відтінки в опис щиросердечного стану, поети нерідко використовують образи природи.

Вони здатні показувати ті нюанси явищ, які стали близькі головній героїні Адже якщо остання зауважує саме такі моменти, то вони дійсно стали їй рідними. У своєму вірші А. А. Ахматова звертається до образа клена й додає, що він осінній. Це в черговий раз показує, що перед нами пора зів’янення, що дуже співзвучно почуттям самої ліричної героїні.

Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри!.. ” Новий шепіт намагається ввійти в мир ліричної героїні. Адже він говорить на тій же тональності, що і її душу. Він немов шукає свого співрозмовника, що зміг би його не тільки почути, але сам поділитися своїм нещастям. Тому головним для шепоту стає образ злої долі, що може зруйнувати життя й щастя будь-якої людини, зовсім незважаючи на його переживання.

… Я обманутий моєю сумовитою Мінливою, злою долею. І лірична героїня розуміє, що, нарешті, вона знайшла родинну їй душу Нехай це не та людина, що міг запалити в ній вогонь радості. Але це інший, котрий смог зробити їй неоціненну підтримку в сумі. Тому вона піддається його впливу й готова випливати тепер за ним. Здається, що вона просто забулала про тр заповітні сходи, які вели вона з легкістю до новому життю.

Героїня вирішила знову поринути в темряву своїх переживань і суму. Я відповіла: “Милий, милий – И я теж. Умру з тобою!

” У такій напруженій атмосфері у вірші А. А. Ахматовій сполучаються в одному цілому біль і благодатний рятівний шепіт, що їй указує вірний напрямок. І лірична героїня починає дякувати те, отчого звичайно біжать ипрячутся. Вона готова віддати свою душу темному, адже вона однаково нещасна, тому що залишилася одна в цьому твердому світі.

Після цієї строфи лірична героїня перестає шукати заспокоєння. Вона однаково не змогла знайти його. Життя не підкоряється її законам, вона диктує свої умови, по яких лірична героїня жити не навчилася. Всі свої переживання й весь свій шлях, що пройдений у цьому вірші, героїня називає пісень.

Відразу виникає асоціація з лебединою піснею, тобто прощальної. Вона прощається з нами, тому що не змогла й у нас знайти розраду Вона намагалася висловитися за допомогою поетичного слова. Але й це не рятує її щиросердечний простір від спустіння й розчарування. А щоб підкреслити правильність нашого здогаду, у вірші виникає образ темного будинку.

Від нього віє холодністю й непривітністю. Він не приймає збентежену душу під свій дах і привітний погляд не запрошує до рятівного вогника. Помітимо, що А. А. Ахматова знову використовує конкретний образ – будинок, що нам всім добре відомий.

У цьому випадку вона відсилає нас до власних вражень, які виникають у нас у той момент, коли ми підходимо до темному будинку. Так, за допомогою одного образа, на опис якого треба було всього два слова, ми розуміємо, що бачить і почуває лірична героїня. Це пісня останньої зустрічі Я глянула на темний будинок. Однак їй все-таки вдається знайти вікно, з якого виходить світло.

Але він далекий від рятівного ідеалу. Світло не те, щоб намагається зігріти “сторінку”, навпаки, він повний байдужості й, можна сказати, презирства до кожного, хто намагається звернути на нього увага. Тільки в спальні Горели свічі Байдужо-жовтим вогнем. В. І. Іванов писав про те, що повсякденні дріб’язки перетворилися в поезії А. А. Ахматовій в “одухотворену предметність”, у разюче точній, ємній деталі “заколотився пульс живої людської долі”.

Поетеса змогла за допомогою таких простих і банальних речей відкрити нам завісу над схованками свого щиросердечного миру й почути звуки й шепіт пісні останньої зустрічі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Внутрішньо стан ліричної героїні у вірші А. А. Ахматовій “Пісня останньої зустрічі”

Categories: Твори з української літератури

Links