“Я навчила жінок говорити…” (По добутках А. А. Ахматовій)

1. Особливості лірики Ахматовій. 2. Лірична героїня. 3. Теми віршів Ахматовій. 4. Романность віршів. 5. Еволюція поезії. Цивільний пафос. Ці слова – “я навчила жінок говорити”, – в 1958 році написала сама А. А. Ахматова, буквально чотирма словами позначивши свою роль впоезии. Переживаючи свої життєві трагедії, від любовних страждань до того, із чим стикнувся кожний у сталінські часи, Ахматова писала про те, що почувала й могла б сказати кожна жінка. І хоча Ганна Андріївна не визнавала у відношенні себе слова “поетеса” – тільки “поет”,

але її вірші стали вираженням жіночого психологізму. Уже вчасно написання віршів, які ввійшли в 1914 році в другий збірник “Чіткі”, стиль Ахматової остаточно сформувався. Його основними рисами критики називають драматургичность, дневниковость, що граничить із философичностью, чіткість, простоту і ясність образів. Тоді ж з’явився й “ахматовская рядок”, що прагне до розмовного мовлення. Ліричну героїню Ахматової – рішучу, емоційну, різку, норовливу – не можна назвати еталоном жіночності. Їй також було далеко до епатажних образів І. Жителя півночі й В. В. Маяковського або героя-шукача пригод Н.

С. Гумилева, але про любов – традиційній вічній темі поезії – від імені страждаючої жінки так не писав ще ніхто. Хто ще міг виразити зміст сімейного життя всього в декількох рядках, створивши в них же характер нелюблячого чоловіка: Він любив три речі на світі: За вечернею пенье, білих павичів И стерті карти Америки Не любив, коли плачуть діти, Не любив чаю з малиною И жіночої істерики. …А я була його дружиною. “Любов, розлука в любові, невиконана любов, любовна зрада, світла і ясна довіра до улюбленого, почуття сумуй, покинутости, самітності, розпачу – те, що близько кожному, те, що переживає й розуміє кожний” – от, на думку В. М. Жирмунського, теми лірики Ахматовій. Вона не коментує почуття, а говорить про живу, реальну любов. У кожному вірші читач почуває психологічну напругу, кожна психологічна ситуація показана так чітко, начебто це відбувається з тобою, і переживання героїні відчуваються як власні Дивно, скільки емоцій можна вмістити в один невеликий вірш! Так безпомічно груди холоділи, Але кроки мої були легкі. Я на праву руку надягла Рукавичку з лівої руки. Здалося, що багато щаблів, А я знала – їх тільки три! Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри! Я обманутий моєю сумовитою, Мінливою, злою долею”. Я відповіла: “Милий, милий! І я теж. Умру з тобою… ” Це пісня останньої зустрічі. Я глянула на темний будинок. Тільки в спальні Горели свічі Байдужо-жовтим вогнем. “Вся Росія, – помітив К. І. Чуковський, – запам’ятала ту рукавичку, про яку говорить в Ахматової відкинута жінка, ідучи від того, хто відіпхнув її”. Незважаючи на драматизм лірики, героїню Ахматової не можна назвати жалюгідної. У неї є почуття власного достоїнства, і вона не схилить голів – вона знає, що невартий улюблений більше таку не зустріне й з жалем буде згадувати неї. Любов і біль покинутої жінки, її драма в поезії Ахматової, на думку Чуковського, зближає її з новелами Г. де Мопассана: “Візьміть оповідання Мопассана, стисніть його до граничної сгущенности, і ви одержите вірш Ахматової”. У такий спосіб оцінюючи її дарунок белетриста, критик виділяв яскраву індивідуальність і психологічну виразність лірики Ахматовій. Що б не відбувалося з героїнею – чи ставав байдужий до неї улюблений, чи думала вона про приреченість відносин і несбиточности щастя, чи оспівувала любов або байдужіла у своїх почуттях, – внутрішній стан героїні майстерно передавалося буквально однією деталлю. Дуже точно позначив причину успіху Ахматовій критик Василь Гиппиус. Він уважав, що її любовна лірика прийшла на зміну задріманої в той час формі роману. Навіть якщо читач не оцінить технічну сторону добутку й майстерність поета, те його залучить зміст мініатюр, сама драма і її розвиток. “Ахматова принесла в російську лірику всю величезну складність і психологічне багатство російського роману XIX століття. Не було б Ахматовій, не будь Толстого й “Ганни Карениной”, Тургенєва з “Дворянським гніздом”, усього Достоєвського… Свою поетичну форму, гостру й своєрідну, вона розвивала з оглядкою на психологічну прозу”, – підтверджував здогад критика ПРО. е. Мандельштам. Про романности лірики Ахматової писав і Б. М. ейхенбаум. Він представляв кожну книгу віршів як окремий ліричний роман, що йде від російської реалістичної прози: “Поезія Ахматовій – складний ліричний роман Ми можемо простежити розробку утворюючих його оповідальних ліній, можемо говорити про його композицію, аж до співвід

ношення окремих персонажів. При переході від одного збірника до іншого ми випробовували характерне почуття інтересу до сюжету – до тому, як розів’ється цей роман”. Критик В. М. Жирмунський відзначав, що рання лірика Ахматової – “про просте земне щастя й про просте, інтимне й особисте горе”, потім любов у неї стає більше трагедійним почуттям. Пізніше, у роки репресій і війни, її вірші придбали загальногромадянське звучання, Ахматова виразила біль всіх матерів, сестер, дружин, описала їхнє життя в ту трагічну епоху, коли Зірки смерті стояли над нами, И безвинна корчилася Русь Під кривавими чоботями И під шинами чорних марусь. Ахматова в ті дні була однієї зі стоявших у тюремних чергах, і свій “Реквієм” вона написала від імені народу, чию долю вона розділила, відмовившись у свій час емігрувати, щоб жити й умерти у своїй країні, і цією долею був: Чоловік у могилі, син у в’язниці, Помолитесь про мене. Розстріляний Н. С. Гумилев, обвинувачений в участі в білогвардійській змові, сина Л. Н. Гумилева тричі арештований, двічі засланий у табори. Починається цькування в літературі. З 1923 до 1940 року Ахматову не друкують доти, поки з її віршів не знімає заборона Й. В. Сталін. В 1946 році постанова ЦК ВКП (б) “Про журнали “Зірка” і “Ленінград”” обвинувачує А. С. Ахматову й М. М. Зощенко в безідейності творчості й відсутності виховного значення, це стає ще одним випробуванням для творчої людини Але Ахматова завжди говорила про те, що вона задоволена прожитим життям. А. А. Ахматова стала першопрохідником у жіночій ліриці, винеся на публіку вічну тему переживань жінки й зробивши неї загальнолюдської


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Я навчила жінок говорити…” (По добутках А. А. Ахматовій)

Categories: Твори з української літератури

Links