Концепт “щастя” у семантичному просторі ліричної поезії М. Ю. Лермонтова

Проблема семантичного простору тексту широко обговорюється в сучасній лінгвістиці, тому його визначення здобуває більшу значимість. Семантичний простір – втілення мотивів, намірів і інтенцій його автора; цей простір реконструируемое, що відповідає тої ментальної моделі, що створюється реципієнтом для розуміння й інтерпретації тексту

Центральне положення суб’єкта дії в художньому світі обумовлюється антропоцентризмом художнього тексту. Язикова особистість автора стає найважливішою ланкою в сучасних дослідженнях тексту, а

психологічний аспект аналізу тексту представляється не менш значимим, чим властиво літературознавчий або лінгвістичний

Концепт представляється одним з найцікавіших об’єктів дослідження, тому що є основою для адекватного відбиття індивідуальної картини миру. Аналіз концептів дає можливість відновлення основних світоглядних координат існування особистості. Термін концепт у сучасній лінгвістиці не розроблений детально, але ніхто з дослідників не заперечує, що концепт – це “термін, службовець поясненню одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості й тої інформаційної структури, що відбиває

знання й досвід людини” 1 . Концепт полегшує спілкування, оскільки він, з одного боку, “скасовує” розходження в розумінні значення слова, з іншого боку – певною мірою розширює це значення, залишаючи можливість для співтворчості адресата. Ієрархія світоглядних концептів відновлюється по двох критеріях: частотності вживання ключових слів-тим і розгортанню навколо них розгалужених семантичних полів. Система концептів і семантичних полів має потенційну можливість виразити Індивідуальну картину миру особистості

Дослідження тексту в аспекті мовної діяльності з урахуванням людського фактора припускає дозвіл питання про сприйняття змісту тексту по певних орієнтирах. Експлікація асоціативних зв’язків дозволяє авторові донести до читача необхідну інформацію; вільні й індивідуальні авторські асоціації стають спрямованими для читача, що відчуває їхня суб’єктивність як основна ознака лірики,

Асоціації виступають як зв’язку художнього тексту, що утворять мотивовану основу єдності його елементів. Асоціативний аналіз елементів художнього тексту (насамперед – ключових слів, концептів) дозволяє реконструювати фрагмент індивідуальної когнітивної системи автора – не тільки її інтелектуальний зміст (інформацію про світ, мову й діяльність), але й модальний компонент, що включає аксіологію інтелектуальної інформації. Асоціації становлять основу реконструкції семантичного поля, створюваного навколо ключового слова-теми, концепту.

Внутрішній мир людини моделюється в мові за зразком зовнішнього, матеріального світу, становлячи одну з основних тем і цілей художньої Творчості. “Вищою формою структурної організації семиотической системи є стадія самоопису” 2 . Лірична поезія як особлива семиотическая система містить у собі концепти, що припускають самоопис внутрішнього миру. Ці концепти перебувають на вершині ієрархії семантичного универсума. Концепт щастя маркірує в ліричній поезії М. Ю. Лермонтова одну з найважливіших для поета сфер – сферу емоційну, що є основою внутрішнього миру творчої особистості

Закономірно, що щастя міцно зв’язується в поетичному світовідчуванні Лермонтова з любов’ю, щоправда, наявність її є необхідним, але не достатньою умовою щасливого життя:

Досить любив я, щоб вічно сумувати,

Для щастя ж мало любив,

Але повно, що користі мені душу відкрити,

Навіщо я не те, що я був?

(До Дурнову, 1830 – 1831)

Всі яскраві контрасти, що окреслюють семантичний ареал даного концепту, знаходять своє місце в любовній ліриці Лермонтова. Звертаючись до ліричної героїні, він або “сполучить несполучи_”:

И якось весело

И хочеться плакати,

И так на шию би

Тобі я кинувся

(” чиЧую голос твій…”, 1837″),

Або протиставляє її емоційний стан своєму:

Мені смутно, тому що я тебе люблю,

И знаю: молодість квітучу твою

Не пощадить поголоски підступне гоненье.

За кожний світлий день иль солодке мгновенье

Слізьми й тугою заплатиш ти долі.

Мені смутно… тому що весело тобі

(Отчого, 1840)

Образ ліричної героїні найчастіше стає носієм рис ліричного героя, його точним відбиттям. Вона не може бути щаслива по різних причинах:

Полмиру дати ти счастие б могла,

Але щасливої самої тобі не бути…

(“Ти занадто для безвинності мила…”, 1831).

Або:

…Твоє серце на волі…

Але щастя не знайде вдругом.

(ДО (“Прости! – ми не зустрінемося боле…”), 1832).

Іноді сама лірична героїня або протипоставлена своєму оточенню:

Меж юних дружин, увінчаних квітами,

Ішов розмову веселий про мене

Але в розмову веселий не вступаючи,

Сиділа там замислена одна,

И в смутний сон душу її младая

Бог знає чим була занурена….

(Сон, 1841),

Або її сутність внутрішньо суперечлива, що відбито й у зовнішніх проявах:

Але якщо ти при мені сміялася наді ною,

Тоді як внутрішньо повна була тоскою…

(“Душу миючи повинна прожити в земній неволі…”, 1830 – 1831)

Таким чином, любов зовсім не є умовою щастя, передумовою радості, швидше за все, це джерело сумуй, страждання:

Без вас хочу сказати вам багато,

При вас я слухати вас хочу;

Але мовчачи ви дивитеся строго,

И я в зніяковілості мовчу.

Що ж робити?.. Мовленням невмілої

Зайняти ваш розум мені не дано…

Все це було б смішно,

Коли б не було так смутно…

(А. О. Смирновій, 1840)

Щастя виявляється тісно пов’язаним з поняттям молодості – саме вона представляється поетові найбільш відповідному відчуттю щастя, радості:

… ПРО! згадай нашу младость,

Злословья жертву пощади,

Клянися в тім! щоб зовсім радість

Не вмерла в моїх грудях…

(Романс до И.., 1831)

Обсяг атрибуцій концепту щастя розширюється за рахунок включення в нього лексем насолода, слава, похвали, відрада, трепет: Коли б, усмиря моє воображенье, / Мною гри младости. улюблені бути могли, / Тоді б я був з веселощами нерозлучні, / Тоді б я, вірно, не шукав / Ні насолоди, ні слави, ні похвал. ( Елегія (ПРО! Якщо б дні мої текли…), 1829); З відрадою тайною й таємним содроганьем… (Дитині, 1840); Як повні їхні звуки / Шаленістю желанья! / У них сльози розлуки, / У них трепет свиданья. (Є мовлення – значенье.., 1840.)

Поет споконвічно настроєний на те, що щастя в цьому світі недосяжно. Причини цього він шукає в собі самому:

Під ношею буття не утомлюється

И не хладеет горда душа;

Доля її так незабаром не вб’є,

А лише збунтує; помстою дихаючи

Проти непереможної, багато зла

Вона здійснити готова, хоч могла

Скласти щастя тисячі людей:

З такою душею ти бог або лиходій…

( 1831-го червня 11 дня)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Концепт “щастя” у семантичному просторі ліричної поезії М. Ю. Лермонтова

Categories: Нові твори

Links