Внутрішній світ сучасної особистості й роль художньої літератури в його формуванні
У філософії вже набула поширення ідея про те, що самість створюється суспільством – наявним типом культури, пануючими звичками, нормами, способом життя. Якою ж є сьогочасна культура, що формує сучасну людину? У філософській думці, що займається осмисленням сучасного стану культури, вона отримала назву постмодерної, навіть назвою підкресливши свій розрив з попередньою епохою, орієнтованою на розум як найавторитетніше мірило всіх явищ і цінностей. Скинувши з п’єдесталу розум (а заразом і формальну логіку), постмодерн вивільнив простір
Загальний стан людини початку ХХ ст. можна окреслити словами Ф. Ніцше (що, проте, були сказані століттям раніше): сучасна людина хворіє на ослаблення особистості. Причина такої ситуації корениться в тій рисі постмодерної культури, що названа інформаційністю. Саме надлишок інформації, з якою людина фізично не встигає впоратися, формує автоматичний механізм її сортування: частина її маркується як значуща, решта лишається поза увагою індивіда через брак часу на її опрацювання й осмислення. Серед цього “залишку” опиняється інформація про все, що стосується Іншого з його індивідуально-неповторним внутрішнім світом, осягнення якого неможливе в короткий термін, поспіхом, до того ж способами, придатними для пізнання інших сфер реальності. Означена тенденція найяскравіше ілюстрована фактом народження нової реальності – іміджу. Його поява саме в сучасній культурі невипадкова, адже призначення іміджу – у стислій формі дати уявлення про об’єкт, назвавши найвиразніші його риси (реальні чи бажані). Вимога економії часу породила відповідну пропозицію. У динамічному суспільстві, за умов браку часу на детальне пізнання будь-чого/кого, на допомогу приходить імідж, що пропонує вже в готовому вигляді сутність об’єкта, окреслену в кількох рисах. І оскільки імідж створюється як для речей, так і для людей, людина прирівнюється до речі: її сутність також може бути окреслена кількома штрихами. До того ж відбувається і зворотний процес: формуючи свій імідж, людина водночас формується ним, індивід збігається з іміджем. Як результат, взаємодіють уже не особистості, а їх іміджі, тобто сухі, знебарвлені, схематичні конструкції.
Отже, спостерігаємо парадоксальну ситуацію: культура, що теоретично наділяє особу свободою у формуванні себе, самопроектуванні, самовдосконаленні, запрошує до полілогу унікальностей, неповторностей, прагне глибини й різнобарвності реально продукує “людину, що поспішає”, з атрофованим бажанням творити свій внутрішній світ, а тим паче пізнавати світ Іншого, людину, яка задовольняється схемами, втрачаючи здатності фіксувати півтони, нюанси. Сприйняття світу стає чорно-білим, розколюючись на полюси “моє – чуже” без перехідних позицій (де під категорію “чуже” підпадає все, що не є зрозумілим і подібним суб’єкта, який спостерігає). Людина стає поверхневою сама і з таким самим мірилом підходить до оточуючих.
У зв’язку з цим постає проблема віднайдення такого засобу, що зміг би врятувати внутрішній світ індивіда від поверхневості, перетворити суху схему на повнокровну осо-бистість. Найефективніше цю функцію може виконати художня література. Саме вона володіє безмежними можливостями для відтворення сфери внутрішнього. За умов, коли немає можливостей для пізнання реального Іншого (усі носять маску-імідж), дізнатися, що відбувається в його душі, що його непокоїть, що завдає болю, а що робить щасливим, Іншим може стати літературний персонаж. Читання є творчістю під керівництвом автора (Ж.-П. Сартр), художнім словом у процесі сприйняття тексту формуються почуття читача, він на певний часовий відрізок позбувається себе й перевтілюється в Іншого, живучи його почуттями й переживаннями. Художній твір є паралельним світом, до якого читач добровільно переноситься, втрачаючи себе, але повертається до реальності вже багатішим, оскільки прожив разом з персонажем і його долю, вжився в інший спосіб життя, інше бачення світу. У процесі читання відбувається розширення духовного досвіду, конструювання свого “Я” читачем.
Таким чином, література виконує подвійну терапевтичну роль. По-перше, постачає інформаційний матеріал про сферу внутрішнього, уможливлює пізнання Іншого. А по-друге, надає елементи для формування самості самого читача, тренує його здібності до трансценденції.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)