Осмислення природи добра й зла у романі “Майстер і Маргарита”
Булгаков же поступово, непевно відходить саме від такого тлумачення образа Сатани убік дуалістичних єресей, що визнавали рівність добра й зла у світі, що здавна існували в історії християнства й таких, що знайшли відбиття в “Божественній комедії” Данте Алигьери. Причина такого відступу полягає в тім, що Булгаков віддаляє Воланда від Мефистофеля (Сатани) у пошуках більше точного осмислення природи добра й зла і їхнього співвідношення між собою в реальному земному житті. “Кожне відомство повинне займатися своїми справами”, – пояснює
Є “відомство” Иешуа Га – Ноцри, і є “відомство” його, Воланда. А співвідношення їх між собою цілком відповідає Євангелію й віковій християнській традиції: Воланд – це “князь миру цього” (Ин. 12, 31 і інші), тоді як Иешуа Га-Ноцри може повторити слідом за своїм біблійним Прообразом: “Царство Моє не від миру цього” (Ин. 18, 36). “Мир цей” – це його, Воланда, територія. Він і його звита з’являються в Москві не з метою довести, подібно гетевскому Мефистофелю, що людина по своїй природі погана. Висміюючи дії органів, суспільне
Але нетрадиційної є не тільки роль нечистої сили в добутку: вона теж не відповідає устояним християнським поданням. І це природно, адже, створюючи образи Бегемота, Азазелло, Коровьева – Фагота, Булгаков звертався до різних джерел. Так, Лесскис указує, що на думку зробити Бегемота котом могли вплинути народні повір’я, у яких кішки значаться супутниками нечистої сили, а саме прізвисько Бегемот письменник, напевно, взяв із драми Гете, у якій Фауст порівнює пуделя, а в його вигляді з’явився Мефистофель, з Бегемотом. Доказом звертання Булгакова до “Фауста” у цьому випадку служить пристрасть письменника до цього філософського добутку
У трьох своїх романах він згадує або оперу “Фауст”, або саму драму. Булгаков міг також прочитати в Енциклопедичному словнику Брокгауза, що “араби вважають бегемота виплодком пекла що воплотились диаволом”. Булгаковський Азазалло, Коровьев – Фагот, як і Бегемот, не відповідають біблійним канонам: вони всього лише члени звиті сатани, а не ототожнюються за християнською традицією із сатаною, який після Страшного Суду буде кинутий у вогонь. Отже, “Майстер і Маргарита” – подвійний роман. Обоє “роману протипоставлені” один одному, і поява головного діючої особи роману Майстри про Понтія Пілатові – Иешуа – у романі про Майстра неможливо, тому що він оповідає нам про час самого письменника, епосі, символом якої був Воланд – сатана. Добро ж у реальному житті могло бути тільки відносним, частковим. В іншому випадку існування його ставало неможливим. Тому^-те Майстер і Маргарита, втілення добра у романі про Майстра, і змушені вступати в “сполучник” з Воландом, тобто йти на компроміси із совістю, брехати, щоб зберегти любов і істину про Христю, що відкрилася Майстрові
Це й пояснює подвійність персонажів. Святість і добро часом сполучаються в їхніх образах зі злом, неправдою й зрадництвом. Так, Маргарита виступає не тільки як відьма, що влаштовує розгром у квартирі критика Латунского: вона утішає плачучої дитини, що в народних легендах властиво або святий, або самій Пречистій Діві. Майстер же, відновлюючи у своєму романі про Понтія Пілатові хід подій, що происшли в Ершалаиме “чотирнадцятого числа весняного місяця нисана”, є, безумовно, особистістю талановитої й неабиякої, але зломленої переслідуваннями – відрікається від творчості, віддаючи істину, що відкрилася йому. Єдиний учень Майстра, поет Іван Бездомний кидає писати вірші за порадою вчителя, але все-таки случившееся з ним потім уважає тільки тяжкою марою, хворобою
Добро у романі про Майстра хоч і не абсолютно, але реально. Інакше зображене в ньому зло: воно представлено як реальним, породженим державним ладом, і надприродне, біблійне. Воланд і його звита з’являються на сторінках роману з метою викрити зло реальне. Булгаков наділяє їхніми функціями суддів, щоб висміяти громадське життя, літературну атмосферу й показати відносність влади. Отже, можна сказати, що останній і найвідоміший роман М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” проникнуть апокалиптическими мотивами. Булгаковський Иешуа Га-Ноцри відрізняється від євангельського прототипу віком, походженням і поводженням, але він залишається активною фігурою, автор відступає від традиційних канонів, показуючи на сторінках “Майстра й Маргарити” тільки одного учня – Левия Матвія. Ершалаимские глави в “Майстру й Маргариті” поєднує образ Понтія Пілата. Булгаков зберігає біблійний варіант, де Ісус займає центральне положення
Протистояння добра й зла, викладене ще в Біблії, завжди викликало інтерес у людей. цю проблему намагалися осмислити багато філософів, діячі церкви, поети й прозаїки. Особливий інтерес дана проблема викликала в людства в переломні епохи, коли відбувалося ламання старих підвалин, законів і порядків, а також у роки кривавих війн, які часто асоціювалися у свідомості людей з картинами армагеддона, намальованими в Одкровенні святого Іоанна Богослова. Не став виключенням і ХХ століття, що породило чимало складних і драматичних явищ у духовних шуканнях суспільства. Апокалиптические події цього століття змусили звернутися до проблеми боротьбу добра зі злом багатьох письменників, у тому числі й М. Булгакова
Я думаю, що вона буде й надалі становити великий інтерес для дослідження й аналізу біблійних мотивів у романі “Майстер і Маргарита” М. Булгакова.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)