Вистава-ігрище як різновид пісень-ігор
З обрядових пісень-ігор різдвяного циклу з часом у самостійний жанр – вистави-ігрища – виділилися окремі складові частини. Це сталося через ускладнення сценічної дії, збільшення тексту і кількості персонажів гри. До сьогодні у різних варіантах дійшли дві вистави – “Коза” і “Меланка”.
“Коза” – це святкова вистава-ігрище, у якій великого значення набуває власне сценічний елемент. У грі беруть участь такі персонажі: коза, дід, циган, лікар, солдат (в іншому варіанті вистави може бути ще Міхоноша). Усі персонажі мали
Сценічне дійство розвивалося в такий спосіб: на початку дії ;і ‘являвся дід з вередливою козою. Розсердившись на козу, дід її випадково вбиває, а зрозумівши це, починає тужити. Коли з’являється циган, дід намагається йому продати вбиту козу, але вони не дійшли згоди щодо ціни. Починається суперечка, яка переходить у бійку. З’являється солдат, який
Господарі хати, до якої “водили козу”, мали обов’язково обдарувати учасників вистави, бо “де коза ходить, там жито родить”.
“Меланка” – ще одна вистава-ігрище на мотив водіння кози. Історичне коріння цієї сценки, можливо, бере початок у часи матріархату, коли жінка вважалася главою роду, а новий рік починався саме на свято Меланки 13 січня.
Роль Меланки в ігрищі виконував високий кремезний хлопець, перевдягнений дівчиною. Заходячи до хати, він намагався “допомагати” господині поратися у хаті, та натомість шкодив, де тільки міг. Наприклад, допомагаючи хазяйці підмести хату, розкидував сміття, а миючи посуд, забруднював його. Такі жартівливі витівки закінчувалися танцями, під час яких з’являвся новий персонаж – Смерть. Далі вистава розгорталася на зразок “Кози”: Смерть вбивала козу, дід, ридаючи над нею, випрошує гроші у господарів хати, щоб заплатити лікареві. Лікар оживляє козу, після чого всі учасники вистави танцюють і збирають у глядачів подарунки ” козі на січку”. Зібравши подарунки, артисти йшли далі по хатах, співаючи пісню про Меланку-господиню.
З часом народна драматургія почала брати сюжети для ігрищ не тільки з обрядових пісень, але й використовувати соціальні, побутові конфлікти, явища. Часто сюжет міг будуватися на якомусь анекдоті. Дійові особи різко поділялися на позитивних (селянин, солдат, запорожець) і негативних (циган, шинкар, злодій, шляхтич). Тексти п’єсок були сповнені жартівливими діалогами, народними прислів’ями, приказками, а власне дія характеризувалася швидкою зміною сцен. Характерна ознака таких вистав-ігрищ – велика кількість зовнішніх ефектів, таких як: бійки, падіння, танці та різні веселі витівки. Найбільш вдалі персонажі, сюжети, діалоги та цілі сценічні дії, як правило, переходили з однієї вистави в іншу. Для народної драми також є характерною варіативність текстів.
“Війт і жебрак” – це драматизована гра, яка має соціальний сюжет і передбачає три “сцени”: канцелярію, арештантську (“гай-дучню”) та суд. Дія драматизованої гри розгортається у канцелярії: жебрак скаржиться війтові (старості села), що в нього вночі було вкрадено теля. Він посилається на свідків і називає злодія. Війт наказує гайдукам (охоронцям) привести злодія, але той запевняє, що теля він “і в очі не бачив”, Коли свідки викривають злодія, війт відсилає всіх до суду. Суддя опитує злодія і свідків та виносить вирок: ув’язнити злодія. Гайдуки відводять його в арештантську.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)