Вісімнадцяте століття в російській літературі

Вісімнадцяте століття в області культури й побуту Росії – вік глибоких соціальних контрастів, підйому освіти й науки. Недоук Митрофанушка й геніальний Ломоносов, постоли із зипунами й розкіш туалетів імператриці, курна хата й великі утвори російських архітекторів – все це існувало в те саме час, відбиваючи різний рівень культури експлуатованих і панівних класів

На грані XІX в. у Росії значилося 550 навчальних закладів і 62 тис. учнів. Ці цифри показують підйом грамотності в Росії й разом з тим її відставання в порівнянні із Західною Європою:

в Англії наприкінці XVІІІ в. налічувалося в одних тільки недільних школах більше 250 тис. учнів, а у Франції кількість початкових шкіл в 1794 р. доходило до 8 тис. У Росії ж у середньому вчилося лише два чоловіки з тисячі

Соціальний склад учнів у загальноосвітніх школах був надзвичайно строкатим. У народних училищах переважали діти мастерових, селян, ремісників, солдат, матросів і т. д. Неоднаковий був і віковий склад учнів – у тих самих класах навчалися й малята й 22-літні чоловіки

Загальнопоширеними підручниками в училищах були абетка, книга Ф. Прокоповича “Перше навчання отрокам” , “Арифметика”

Л. Ф. Магницкого й “Граматика” М. Смотрицкого, часослов і псалтир. Обов’язкових навчальних програм не було, строк навчання коливався від трьох до п’яти років. Минулий курс навчання вміли читати, писати, знали початкові відомості з арифметики й геометрії

Чималу роль у розвитку освіти в Росії зіграли так звані солдатські школи – загальноосвітні училища для солдатських дітей, спадкоємці й продовжувачі цифирних шкіл петровского часу. Це – найбільше рано виникла, сама демократична по складу початкова школа того часу, що навчала не тільки читанню, листу, арифметиці, але й геометрії, фортифікації, артилерії. Не випадково в другій половині XVІІІ в. відставний солдат поряд з дячком стає вчителем грамоти й у селі й у місті – згадаємо відставного сержанта Цифиркина, чесного й безкорисливого, марне питавшегося навчити Митрофанушку “цифирной мудрості” . Солдатські діти становили основну масу студентів Московського й Петербурзького університетів. До типу солдатських належали також національні військові школи, відкриті в другій половині XVІІІ в. на Північному Кавказі (Кизлярская, Моздокская й Екатериноградская) .

Другий тип шкіл у Росії XVІІІ в. – це закриті дворянські навчальні заклади: частки пансіони, шляхетские корпуса, інститути шляхетних дівиць і т. д., усього більше 60 навчальних закладів, де навчалося близько 4,5 тис. дворянських дітей. Хоча в шляхетских корпусах (Сухопутн, Морському, Артилерійської, Інженерному) готовили головним чином офіцерів для армії й флоту, вони давали широке по того часу загальна освіта. У них училися перші російські актори брати Волкови й драматург Сумароков; учні брали участь у спектаклях придворного театру. Становими навчальними закладами минулого й шляхетні пансіони – приватний і державні: Смольний інститут шляхетних дівиць, Шляхетний пансіон при Московському університеті й т. д. З них виходили добре утворені дворяни, що сприйняли ідеологію свого класу. Ці навчальні заклади користувалися найбільшою фінансовою підтримкою уряду: на один Смольний інститут відпускалося 100 тис. руб. у рік, у той час як на всі народні школи давалося по 10 тис. руб. на губернію, та й ці гроші йшли не тільки на народне утворення, але й на потреби “суспільного піклування” – лікарні, богадільні та ін.

До третього типу навчальних закладів ставляться духовні семінарії й школи. Їх налічувалося 66, у них навчалося 20 393 чоловік (маються на увазі тільки православні школи) . Це були також станові школи, що призначають для дітей духівництва; різночинців у них, як правило, не приймали. Головним завданням цих шкіл була підготовка віддані церкви й паную священиків, але вихованці семінарій одержували й загальну освіту й нерідко ставали провідниками грамотності у своїх приходах. Невелика кількість (біля двох десятків) спеціальних шкіл (гірські, медичні, штурманські, межові, комерційні й ін.) , а також заснована в 1757 р. Академія мистецтв, представляли четвертий тип навчальних закладів. Хоча в них училося всього близько 1,5 тис. чоловік, вони відігравали важливу роль у підготовці фахівців, у яких Росія тоді особливо бідувала

Нарешті, підготовка фахівців велася й через університети – Академічний, заснований в 1725 р. при Академії наук і існуючий до 1765 р., Московський, заснований в 1755 р. по почині Ломоносова, і Виленский, що формально був відкритий лише в 1803 р., але фактично діяв як університет з 80-х років XVІІІ в. Студенти філософського, юридичного й медичного факультетів Московського університету, крім наук по своїй спеціальності, вивчали також латинь, іноземні мови й росіянку словесність

Московський університет був великим культурним центром. Він видавав газету “Московські відомості” , мав власну друкарню; при ньому працювали різні літературні й наукові суспільства. Зі стін університету вийшли Д. І. Фонвізін, пізніше О. С. Грибоєдов, П. Я. Чаадаєв, майбутні декабристи Н. І. Тургенєв, І. Д. Якушкин, А. Г. Каховський

Необхідно тверезо оцінювати результати розвитку освіти в Росії в XVІІІ в. Дворянська Росія мала Академію наук, університет, гімназії й інші навчальні заклади, а селянський і мастеровой люд країни в масі залишався неписьменним. Шкільна реформа 1786 р., так широко афішована урядом Катерини ІІ, була народної тільки по імені, а на ділі носила сугубо класовий характер. Не можна забувати, що ідеї “Освіти” були “девізом царату в Європі” . Однак геній народу зміг виявитися не завдяки політиці “освіченого абсолютизму” , а всупереч їй. Це особливо наочно видно на прикладі М. В. Ломоносова. М. В. Ломоносов і російська наука

Немає необхідності докладно розповідати про життя М. В. Ломоносова: зі шкільної лави кожний знає про те, як цей син рибалки-помора тайкома від батьків пішов з обозом у Москву, перетерпів тяжкий нестаток і позбавлення, але наук не залишив, а став першим російським академіком, заснував Московський університет і, по влучному визначенню О. С. Пушкіна, “сам був першим нашим університетом” . Це був учений енциклопедичних знань, один з основоположників сучасного природознавства, фізик, хімік, астроном, геолог, історик, поет і лінгвіст

Поява такого гіганта науки, як Ломоносов, в умовах кріпак Росії не можна пояснити простою випадковістю, капризом природи, примхою долі. Попередній розвиток російського суспільства підготувало великі досягнення XVІІІ в., коли російська наука, звільняючись від пута середньовіччя, переживала своєрідне Відродження. Ф. Энгельс характеризував Відродження як епоху, “яка мала потребу в титанах н яка породила титанів по силі думки, пристрасті й характеру, по багатосторонності й ученості” . Російська наука XVІІІ в. теж мала потребу в таких титанах, і не випадково саме в Російській академії прославили свої імена відкриттями світового значення фізик і хімік Ломоносов, математики Эйлер і Бернуллі

Дослідження вчених-іноземців, запрошених у Петербурзьку академію, сприяли розвитку росіянці й світовій науці. Але не їхніми купами й не зусиллями “освіченої монархині” була створена російська наука. Вона створювалася російським народом, людьми “різного чина й звання” . Селяни М. В. Ломоносов і М. Е. Головін (математик) , солдатські діти І. І. Лепьохін, С. П. Крашенинников і В. Ф. Зуєв були в числі перших російських академіків; токар Навигацкой школи А. К. Нартов, гідротехнік і будівельник калмик М. І. Сердюків, перший росіянин теплотехнік, творець “огнедействующей машини” , солдатський син І. І. Повзунів, “нижегородський посадский людина” , механік Академії наук І. П. Кулибин – от справжні творці науки й нової техніки в кріпак Росії

Значні були досягнення російської наукової думки, і серед них особливо виділяються геніальні здогади й відкриття М. В. Ломоносова. Опираючись на живу практику, на досвід, матеріалістично оцінюючи всі явища навколишнього світу, Ломоносов прагнув до глибоких теоретичних узагальнень, до пізнання таємниць природи. Він розвив атомно-молекулярну гіпотезу будови речовини й став одним з родоначальників хімічної атомістики й фізичної хімії. Універсальний закон збереження матерії й рухи, відкритий Ломоносовим, має величезне значення для всього природознавства, так само як і для матеріалістичної філософії. Праці Ломоносова в області геології дали правильне пояснення причин підняття материків і горотворення, вікових коливальних рухів Землі; учений заклав основи порівняльно-історичного методу в геології. Від глибоких надр Землі, “куди рукам і оку досягнути забороняє натура” і куди доводиться “проникати розумом” , Ломоносов звертається до далеких зірок; світовий простір, “просторість безмірних місць” тягне його до себе і як ученого і як поета. Відкриття Ломоносовим одним з перші атмосфери на Венері привело до створення нової науки – астрофізики; винайдена їм “ночезрительная труба” одержала в наші дні застосування у світі морських біноклів і прожекторних труб