Вірш И. А. Буніна “Ніч” (сприйняття, тлумачення, оцінка)
И. А. Бунін – людин трагічної долі. Один із представників знаменитого дворянського роду, що вміє тонко почувати навколишній світ, поетичні обдарований, він змушений був покинути батьківщину після жовтневого перевороту, але його серце назавжди залишилося в Росії. Адже ця людина народилася з російською душею. И. А. Бунін створив чудові добутки як у віршах, так і в прозі. Його лірика легка й мелодійна, її можна зрівняти з віршами Тютчева або Фета.
У Буніна – таке ж замилування природою, її обожнювання. Вірш “Ніч” було написано в 1901 році.
Вірш можна розділити на чотири частини. Перша частина – перший чотиривірш. Якщо тема добутку пов’язана з назвою, то ідея звучить як у першому, так і в останньому чотиривірші: Шукаю я в цьому світі сочетанья Прекрасного й вічного
“Прекрасне” для Буніна – це ніч, тиша, зірка, спогади про любов, а “вічне” філософські роздуми про історичний шлях людства. Саме ці слова у вірші ключові, вони визначають його композицію.
Вигук підкреслює епітети. Так що ж це за “таємний зміст”? Для ліричного героя це не просто назви небесних світил, це шлях історії людства, давньогрецькі й давньоримські імена богів, героїв
Далі поет міркує про кінцівку життя. Людина живе, любить, насолоджується, не думаючи про смерть. Але вона приходить, і все зникає: Як нині я, мирьяды очей стежили Їхній древній шлях. І в глибині століть Всі, для кого вони в тьмі світили, Зникли в ній, як слід серед пісків. Ліричний герой згадує найдавніші цивілізації: Євфрат і Нил – це ріки, на яких виникли Древній Єгипет і держави Межиріччя, а Мемфіс і Вавилон – назви їх столиць
На узбережжя Чорного моря (Понта) “бродили тавро-скіфи”, а тепер сліди колишніх цивілізацій перетворилися в “блакитно-фосфоричний пил”. Міркування про вічний наповнені сумом. Але для чого ж людина живе, що “связует нас із віджилими”? Для героя вірша – це спогаду олюбви.
Вони “прекрасні” і “вічні” одночасно, і ми бачимо, як міняється настрій у цій частині, як перетворює мир: И не забути мені цієї ночі зоряної, Коли увесь світ любив я для однієї! Окличне речення підкреслює, наскільки велика всепоглинаюча сила любові. І нехай ці миті так швидкоплинні, але заради них і варто жити. Любов для ліричного героя “прекрасна й вічна”: Люблю її за счастие слиянья В одній любові з любов’ю всіх часів! У цих словах звучить основна думка вірша
Використання слів з високим поетичним фарбуванням надає міркуванню “об вічному” особливий, урочистий зміст: “мерехтять”, “віджилими”, “связует”, “Плеяди” і т. д. Особливим величчям наповнені й метафори: небо – “синя твердінь”, рух зірок по нічному небу – “движенье над пустелею”, поверхня нічного моря – “бліда сталь”. Особливе стилістичне фарбування надають власні імена. Для автора Марс і Юпітер – це не тільки назви планет, це й імена давньоримських богів, Історія людства
У другій частині переважають нейтральні слова. Тут для Буніна важливо передати свої почуття, переживання, і врочистість переміняється задушевністю. Вірш написаний Олександрійським віршем – шестистопним ямбом
Я думаю, що така форма не випадкова, адже поет міркує про долю найдавніших цивілізацій. Із синтаксичної точки зору можна відзначити таку особливість, що іноді речення кінчається не наприкінці рядка, а в середині, як би розриває її, робить паузу. Це теж характерно для Олександрійського вірша
Окличні речення в міркуваннях поета підкреслюють основні думки, а в третій частині – міняють настрій. Мені дуже подобаються вірші Буніна своєю глибиною, наспівністю й мелодійністю, яскравими образами. У своїй Творчості він використовував кращі традиції поетів дев’ятнадцятого століття
И в теж час його творчість індивідуально. У цьому полягає теперішній талант
(2 votes, average: 2.50 out of 5)