Вірш А. С. Пушкіна “До моря” (сприйняття тлумачення оцінка)
Вірш “До моря” написане в 1824 р. Це був переломний період для Пушкіна – період переходу від романтизму до реалізму. Воно завершує романтичний період пушкінської творчості
У вірші “До моря” поет прощається не тільки з “вільною стихією”, але й романтичним світовідчуванням. Поетичне зображення моря сполучається тут з філософськими міркуваннями поета про свою особисту долю, про долі “володарів дум” сучасників Пушкіна – Наполеона й Байрона.
Починається вірш елегійно‑величаво, урочисто, раздумчиво:
Прощай,
Востаннє переді мною
Ти котиш хвилі блакитні
И блищиш гордою вродою.
Цей початок відразу викликає в пам’яті поетичні й разом з тим зорові асоціації. Представляється самотня, замислена фігура поета на тлі безбережної морської стихії.
Море для Пушкіна – завжди символ абсолютної волі, моці стихійних сил природи, що не залежить від волі людини. Воно викликає в душі поета думки про втечу в невідомі країни, романтичний порив до інших небес, до інших, вільних стихій.
У вірші “До моря” мотив втечі звучить не відразу. Йому передує пейзажна замальовка безкрайнього
Смиренне вітрило рибалок
Твоею примхою збережений
Сковзає відважно серед брижів:
Але ти взыграл, нескоримий,
И зграя тоне кораблів.
Споглядання моря, його безкрайніх просторів приводить Пушкіна до роздуму про свою долю, про ті надії й мрії, які володіли поетом у період південного посилання. Це були мрії про “поетичну втечу” в інші краї, інші країни, марні надії “навік залишити… нудний, нерухливий брег”. Але цьому не призначено було трапитися: поет залишився “у берегів” окутий, зачарований “могутньою пристрастю”.
У вірші з’являється нове відношення до Наполеона. Пушкіна говорить про нього як про романтичного героя, як про людину, що залишив помітний слід в історії, у долях людей. Загублена посередині моря скеля – останній притулок Наполеона, його “гробниця слави” – символ катастрофи честолюбних надій цієї суперечливої історичної особистості:
Одна скеля, гробниця слави…
Там поринала в хладный сон
Воспоминанья величні:
Там вгасав Наполеон.
У вірші Пушкін говорить про трагічність долі Наполеона: “Там він почив серед мучень”.
Образ Наполеона по асоціації в пам’яті викликає образ “іншого генія”, іншого “володаря дум” – Байрона. Неабияка особистість Байрона, його вільнолюбна творчість, його героїчна смерть в, що бореться за волю Греції не могли не хвилювати уяви Пушкіна.
Строфи про Байрона – співаку волі людини, співаку моря – перебувають у безпосередньому внутрішньому зв’язку з темою вірша, присвяченого морю, “вільної стихії”. Враження від споглядання моря допомагають Пушкіну розкрити образ заколотного поета, що був як би створений “духом моря”, був, як океан, “могущ, глибокий і похмурий” і також “нічим не приборкаємо”, як неприборкане море й океан.
У вірші звучить мотив самітності поета у світі, з якого пішли геніальні “володарі дум: один „погрузился” „в хладный сон”, „угас”, іншої „умчался”, „как бури шум”:
Мир спорожнів…Тепер куди ж
Мене б ти виніс, океан?
Доля землі всюди та ж:
Де крапля блага, там на стражі
Уж просвещенье иль тиран.
В останніх двох лірично‑схвильованих строфах поет знову, тепер уже назавжди, прощається з морем, востаннє обдивляється його неозорі й безкрайні простори, востаннє любується його “урочистою красою”. Вільний і величний гул моря ще довго буде чутний поетові “у глухомані, у мороці заточенья” михайлівська посилання:
Прощай же, море! Не забуду
Твоєї врочистої вроди
И довго, довго чути буду
Твій гул у вечірні годинники.
У ліси, у пустелі мовчазні
Перенесу, тобою полн,
Твої скелі, твої затоки,
И блиск, і тінь, і говір хвиль.
Довідковий матеріал для школяра:
Пушкін Олександр Сергійович – представник плеяди найбільш видатних і заслужених письменників Росії. На думку більшості росіян Пушкін є найвідомішим і популярним російським письменником і поетом як у Росії, так і в усьому світі.
Роки життя: 1799-1837.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)