Вірш А. А. Ахматової “Заплакана осінь, як вдова…” (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)
Майже всі поети в своїй творчості широко використовують краєвид, опису природи. У Анни Ахматової краєвид сполучається з душевним переживанням, а душевне переживання стає частиною сільського життя. Скупо відібрані деталі сільського краєвиду непомітно й ненав’язливо приєднуються до характеристики внутрішнього стану людини. “Заплакана осінь, як вдова в одязі чорних, всі серця туманить…” Однак цей стан не результат візьме сільського побуту, воно не підсумок розказаного. Туга постає тут настільки ж речової, реальної подробицею навколишнього
Поєднання конкретних пейзажних замальовок і абстрактного поняття “туга”, що виражає душевний ловлення, перекладає всю картину в психологічний план. І тоді для розкриття внутрішнього світу людини стають необхідними інші слова: “Є в близькості людей заповітна риса, її не перейти закоханості і пристрасті…” Манера таких віршів зближує Ахматову з Чеховим: “Пейзаж Чехов пише життя свого героя, хмарами розповідає його минуле, дощем зображує його сльози, квартирою доводить, що безсмертя душі
Тривога і туга з життя проникали в літературу, переходили від одного поета до іншого, ставали історичним знаком епохи. Вікова, безмежна, могутня туга Блоку і туга Ахматової, незважаючи на відмінність їх поетичних систем, передавали одне світовідчуття, сходили до одного джерела – російської дійсності, свідчили про неблагополуччя світу. Соціальні протиріччя епохи по-різному виявлялися в тонких психологічних пейзажах і любовної лірики:
Є в близькості людей заповітна риса,
Її не перейти закоханості і пристрасті, –
Нехай в страшній тиші зливаються уста,
І серце рветься від любові на частини.
І дружба тут безсила, і року
Високого та вогняного щастя,
Коли душа вільна і чужа
Повільною знемозі сладострастья.
Коли Ахматова вперше зустрілася з російською природою, у віршах її почали проростати зерна історизму, тут вона усвідомила себе національним поетом:
Спокійної і впевненою любови
Не перемогти мені до цієї сторони:
Адже крапелька новогородской крові
У мені – як крижинка в пінистому вини.
У краю, який колись входив до складу стародавнього Новгородського князівства, з’являються у Ахматової вперше настільки важливі і значущі для кожної людини слова: батьківщина, моя країна, наша країна, народжується почуття причетності до життя народу. Тому серед молодецького хору псевдопатріотичних віршів, що супроводжували початок першої світової війни, голос Ахматової звучав трагічно самотньо:
…Прагнуть до неї божевільні, а її
Досягнувши – вражені тугою…
Тепер ти зрозумів, чому моє
Не б’ється серце під твоєю рукою? ..
Автор поки ще сторонній спостерігач, хоча голос вже йде з серця, серця живого і трепетного.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)