Борис Антоненко-Давидович до шести років зростав у російськомовному середовищі, адже батько працював у Брянську машиністом. Та саме родина дала йому національний характер: бабуся Олександра вчила онука берегти пам’ять про свій рід, плекала любов до рідної мови, виховувала в ньому почуття національної гідності. Повість “Слово матері” письменник присвятив своїй родині. Образи цього твору багато в чому схожі на його батьків, головний герой Іван Сметана – на самого автора, характери інших героїв він брав з охтирської дійсності, не
міняючи навіть справжніх прізвищ. Родинні стосунки впливали на формування характеру героя твору Івана Сметани. Його батьки були гармонійною парою, а стосунки між ними грунтувалися на дотриманні споконвічних українських традицій. Батько був роботящий, любив і шанував працю, добре знався на ковальській справі. Його руки були “шкарубкі від молота й усякого заліза”. Поряд з ним – мати, “яку батько взяв із бідного, але гордого роду. В усьому вона була до пари, не дорікала, коли випадали нестатки, і не питалася, коли в хаті заводилася яка зайва копійчина… Ніколи вона ні в чому не перечила батькові…”,
“вона не пропускала жодної суботи та неділі, щоб не піти на службу Божу”. Мати не тільки ходила в церкву, а й жила за Божими заповідями: була доброю, делікатною, завжди допомагала людям. Батько Івана був письменним і мріяв, щоб його єдиний син учився в гімназії. Неписьменна мати боялася відпускати сина в місто, але не стала перечити чоловіку. І ось юний гімназист приїздить додому на канікули і, намагаючись вразити матір своєю вченістю, звертається до неньки перекрученою суржиковою мовою. Жінка була вражена, приголомшена. “Матері аж рогач випав з рук. Вона схопилася рукою за щоку й широко розплющеними, переляканими очима дивилася на мене. Наче перед нею стояв не я, а якийсь ошуканець, що спритно начепив на гімназичну форму дорогий дитячий образ її сина… Мати так гірко заплакала, ніби втратила сина назавжди”. Іван був розумною, доброю дитиною. Сльози матері вразили хлопчика, і він пообіцяв неньці, що більше ніколи не буде такого робити. Демонстрація своєї “культурності” матері і її реакція на це стали для хлопця добрим уроком на майбутнє. Мати простила сина, але не забула цього випадку. Навіть у свій передсмертний час вона наказувала синові не знатися з багатими, горнутися до простих, роботящих людей. З часом материнський наказ призабувся: хлопець познайомився і подружився із членами аристократичної сім’ї Кузьміних-Караваєвих, допомагав однокласнику Анемподисту вчитися, закохався у його сестру Мері. Земський начальник міста Микола Миколайович Кузьмін-Караваєв вважав себе лібералом, поблажливо дивився на дружбу своїх дітей із сином коваля. Але дуже скоро перед Іваном розкрилася справжня сутність цих людей, коли він став свідком того, як пани поставилися до простої селянки, матері покоївки Зіни. Сцена, що розігралася між матір’ю наймички і панами, зневага можновладців до народу, серед якого вони живуть, відкрила очі Іванові не лише на сім’ю Кузьміних-Караваєвих, а й на всіх панів-шовіністів. Він раптом зрозумів, що перед ним були два різні світи, які ніколи не зможуть порозумітися. Між ними була така глибока прірва, яку годі переступити, а хлопець чомусь опинився на боці, де зневажали його народ, глузували з його рідної мови. З його очей ніби спала полуда, і він побачив усю ницість панів-лібералів. Постать селянки, що згорбившись йшла панським подвір’ям, раптом нагадала йому матір, і ніби здалеку Іван почув неньчин наказ: “З панами не водись, з багатими не знайся”. Ось у цей переломний момент Іван гостро відчув, якого він роду, чий він син і яким мудрим був материнський заповіт. Хлопець кинувся за селянкою, а коли Анемподист хотів його спинити, Іван голосно крикнув: “Я не можу бути там, де зневажають мій народ”. Звичайно, події твору “Слово матері” відбувалися дуже давно, але й зараз залишаються актуальними слова літературознавця і письменника Бориса Тимошенка, які він написав про цю повість: “Як же вона потрібна здезорієнтованій нашій молоді, аби вчилася вірності рідній землі, рідному народові, його духовним здобуткам”.
