Виклад змісту добутку “Вигадані історії” ТАЄМНЕ ЧУДО
Уночі чотирнадцятого березня 1936 р. у квартирі на вулиці Целетной, у Празі, Яромир Хладик, автор незавершеної трагедії “Вороги”, праці “Виправдання вічності” і дослідження про неявний иудаистских джерелах Якоба Беме, бачить у сні довгу шахову партію. Гра була почата багато століть назад і розігрувалася між двома знатними родами. Суми призу ніхто не пам’ятав, але вона була надзвичайно велика. У сні Яромир був первістком в одному із сімейств, що суперничають. Годинники відзначали боєм кожний зроблений хід. Він біг під зливою по пісках
Через кілька днів влади одержують донос і затримують Хладика. Він не може спростувати жодного з обвинувачень гестапо: у його жилах тече єврейська кров, робота про Беме має проеврейский характер, він підписав протест проти аншлюсу. Юлиус Роті, один з військових чинів, у чиїх руках перебуває доля Хладика, вирішує розстріляти його. Страта призначена на дев’ять ранків двадцять дев’ятого березня – цією відстрочкою влади хочуть продемонструвати
Хладик жахається. Спочатку йому здається, що шибениця або гільйотина були б не так страшні. Він безупинно програє в розумі майбутня подія й задовго до призначеного строку вмирає по сотні раз на дню, представляючи сцену власного розстрілу в різних празьких двориках, а число солдатів щораз міняється, і стріляють у нього те видали, те в упор. Випливаючи жалюгідної магії – уявляти собі жорстокі деталі майбутнього, щоб перешкодити їм здійснитися, – він зрештою починає боятися, як би його вимисли не виявилися пророчими. Іноді він чекає розстрілу з нетерпінням, бажаючи покласти кінець даремній грі уяви. Увечері напередодні страти він згадує свою недописану віршовану драму “Вороги”.
У драмі дотримувалася єдність часу, місця й дії, вона розігрувалася на Градчанах, у бібліотеці барона Ремерштадта, в один з вечорів на результаті XIX в. У першій дії Ремерштадта відвідує невідомий. (Годинники б’ють сім, сідає сонце, вітер доносить вогневу угорську мелодію.) За цим візитером випливають інші, невідомі Ремерштадту, але особи їх здаються йому знайомими, він уже бачив їх, можливо, у сні. Баронові стає зрозуміло, що проти нього складений змова. Йому вдається перешкодити інтригам. Мовлення заходить про його наречену, Юлія де Вайденау й про Ярослава Кубине, що колись докучали їй своєю любов’ю. Тепер він збожеволів і уявляє себе Ремерштадтом… Небезпеки множаться, і Ремерштадту в другій дії доводиться вбити одного зі змовників. Починається остання дія; множиться число несообразностей;
Вертаються діючі особи, роль яких, здавалося, вичерпана:
Серед них миготить убитий. Вечір усе не настають; годинники б’ють сім, у вікнах відбивається західне сонце, у повітрі звучить вогнева угорська мелодія. З’являється перший візитер і повторює свою репліку, Ремерштадт відповідає йому без подиву; глядач розуміє, що Ремерштадт – це нещасний Ярослав Кубин. Драми немає: це знову й знову, що вертається марення, що Кубин безперервно воскрешає в пам’яті…
Хладик закінчив першу дію й одну зі сцен третього: віршована форма п’єси дозволяє йому постійно правити текст, не прибігаючи до рукопису. Напередодні швидкої смерті Хладик звертається до Бога із проханням дати йому ще рік, щоб закінчити драму, що стане виправданням його існування. Через десять мінут він засипає. На світанку йому сниться сон: він повинен знайти Бога в одній з букв на одній зі сторінок одного із чотирьохсот тисяч томів бібліотеки, як пояснює йому невидющий бібліотекар. З раптовою впевненістю Хладик стосується однієї з букв на карті Індії в оказавшемся поруч атласі й чує голос: “Тобі даний час на твою роботу”. Хладик прокидається
З’являються два солдати, які конвоюють його у внутрішній дворик. До початку страти, призначеної на дев’ята година, залишається мінут п’ятнадцять. Хладик сідає на стіс, сержант пропонує йому сигарету, і Хладик бере її й закурює, хоча доти не курив. Він безуспішно намагається згадати вигляд жінки, риси якої відбиті в Юлію де Вайденау. Солдати будуються в карі, Хладик очікує пострілів. На скроню йому падає крапля дощу й повільно котиться по щоці. Лунають слова команди
И отут мир застигає. Гвинтівки націлені на Хладика, але люди залишаються нерухомі. Рука сержанта, що давав команду, завмирає. Хладик хоче крикнути, але не може й розуміє, що паралізовано. Йому не відразу стає ясно, що відбулося
Він просив у Бога рік для закінчення своєї роботи: всемогутній дав йому цей рік. Бог зробив заради нього таємне чудо: його вб’є в призначений строк німецька куля, але в його мозку від команди до її виконання пройде рік. Здивування Хладика переміняється подякою. Він приймається докінчувати свою драму, міняючи, скорочуючи й переробляючи текст. Уже все готово, не вистачає лише одного епітета. Хладик знаходить його: дощова крапля починає сковзати по його щоці. Лунає залп чотирьох гвинтівок, Хладик устигає щось нерозбірливе крикнути й падає
Яромир Хладик умер ранком двадцять дев’ятого березня о десятій годині дві мінути
(1 votes, average: 5.00 out of 5)