Виклад змісту добутку “УОЛДЭН, іди Життя в лісі”
У цій книзі Торо описує своє власне життя, той її період, коли він протягом двох років один жив на березі Уолденского ставка в Конкорде, штаті Массачусетс, а крім того, ділиться своїми міркуваннями про зміст буття й про найбільш раціональний спосіб сполучення духовної діяльності із забезпеченням необхідних матеріальних умов життя
Хатина, що він вибудував власними руками, коштує в лісі на відстані милі від усякого житла. Їжа він добуває винятково працею своїх рук. Користується предметами першої необхідності, до яких відносить їжу, житло
Проїжджаючі мимо часто застають його за роботою на землі, зокрема, за обробленням бобів. Працюючи без коня, вола й батраків, він устигає з ними здружитися, вони прив’язують його до землі, у них він черпає силу. Він не вдається до допомоги сільськогосподарських посібників, оскільки для нього не має значення обсяг урожаю. Одночасно з бобами він “саджає” зерна духовних цінностей: щирості, правди, простоти, віри, безвинності. Це для нього важливіше. Він перетворює землеробство в істинно священне заняття, яким воно й було колись, і готовий принести в жертву не тільки перші, але й останні матеріальні плоди свого надягла
Після роботи він не рідше чим раз у два дні йде в найближче селище за новинами. Там, побувавши в гостях у кого-небудь зі знайомих, вислухавши новини, він уночі вертається додому, і при цьому ніколи не збивається зі шляхи. Хоча заблудитися в лісі, на його погляд, – незабутнє й повчальне відчуття. Поки людина не збивається з дороги, він не осягає всієї “величезності й незвичайності Природи”. ІДУЧИ з будинку, він ніколи не замикає дверей. Однак його жодного разу не обкрали. Він переконаний, що, якби всі жили так само просто, як він, грабежі були б невідомі, оскільки вони відбуваються там, де в одних є надлишки, а в інших немає й необхідного
У радіусі декількох миль від його хатини, крім Уолдэна, є ще кілька ставків. Він описує їхнє життя, як життя живих істот. Прибережні дерева йому здаються віями, що опушили озера-ока, стрімчаки – це брови, берега – губи, які ставок облизує. Замість того щоб ходити до вчених людей, він, як друзів, відвідує деякі рідкі в тих краях дерева – чорну березу, бук або яку-небудь особливо високу сосну. Один раз під час далекої прогулянки він заходить у будинок дуже бідного багатодітного ірландця, радить йому піти його власному прикладу, відмовитися від роботи на хазяїна, жити безтурботним життям і йти назустріч пригодам. Тоді, на думку Торо, ірландець зможе впоратися зі своїм нестатком
Іноді, крім прагнення до духовного життя, у ньому прокидаються дикі початки, і він іде ловити рибу, полювати. Однак якщо людина носить у собі насіння духовності, те взрослея, він відмовляється від подібних занять. Так згодом надходить і Торо й майже повністю відмовляється від тваринної їжі. Йому здається, що в ній є щось украй нечисте. Вона заважає збереженню духовних сил і поетичного почуття. Якщо від її відмовитися повністю, зрозуміло, може відбутися деяке фізичне ослаблення тіла, але не варто про це шкодувати, оскільки таке життя перебуває в згоді “з вищими принципами”. Він не п’є вина, а тільки чисту воду зі ставка, тому що хоче завжди бути тверезим. Якщо вже сп’янятися, то тільки повітрям, уважає Торо. Поруч із ним живе безліч тварин: дика миша, що зовсім приручилася, що їсть у нього з долоні, куріпка зі своїми пташенятами, чиї спокійні й мудрі очі Торо здаються настільки ж древніми, як і саме небо, що у них відбивається. Він стає свідком бійки мурах, руд і чорних, і почуває при цьому таке ж хвилювання, як якби перед ним перебували люди. На ставку він спостерігає за гагарою, що, намагаючись його перехитрити, цілий день поринає впруд.
Ближче до зими Торо викладає у своєму будинку вогнище. Вогонь вогнища теж стає його другом. Дивлячись на вогонь по вечорах, він очищає свої думки й душу від скверни, що нагромадилася за день. Узимку мало хто з людей забрідає в його хатину. Зате представляється відмінна можливість спостерігати за тваринами. Біля свого будинку він розкидає недоспілі кукурудзяні качани, картопляні очищення, а Потім з інтересом стежить за звичками притягнутих ласощами кроликів, білок, сойок, синиць. Один раз йому на плече сідає горобець, він сприймає це як відмінність “більше високе, чим будь-які еполети”.
Узимку ставок засипає й покривається шаром блакитного льоду. По ранках на нього приходять люди ловити окунів і щук. Сільські жителі й навіть цілі артілі ледорубов запасаються на літо льодом
Про Уолденском ставок у народі ходить повір’я, начебто він не має дна. На початку 1846 р., озброївшись компасом, ланцюгом і лотом, Торо знаходить дно й вимірює глибину ставка
Наприкінці березня – початку квітня ставок розкривається. Під впливом сонячних променів по ранках і ближче до вечора він гуде, і тоді здається, що це потягується й позіхає людина, що прокидається. Вся Земля для Торо – жива істота. Вертаючись із півдня, навесні над ставком пролітають гусаки, качки, голуби, ластівки, з’являються жаби й черепахи. Починає зеленіти трава. Весняний ранок несе прощення всіх гріхів і заклик до духовного відродження. Торо вважає, що люди повинні жити в унісон із природою, прислухатися до її заповідей. У житті міст наступив би застій, якби дика Природа не сусідила з ними, тому що для них вона є джерелом бадьорості. Людина бажає одночасно й усе пізнати, і залишити таємницю природи нерозгаданої. Йому необхідно знати, що існують сили, що перевершують його власні
Так закінчується перший рік життя Торо в лісі. Другий рік дуже на нього схожий, і автор його не описує. 6 вересня 1847 р. Торо остаточно залишає УОЛДЭН.
Він іде з лісу по настільки ж важливих причинах, по яких у ньому оселився. Йому здається, що він повинен прожити ще кілька життів, а не йти по вже второваній дорозі. Якщо людина сміла йде до своєї мрії, то його очікує успіх, якого не дано буденному існуванню. Його життя в такому випадку починає підкорятися вищим законам, і він знаходить вищу волю. Ніж більше він спрощує своє життя, тим простіше здаються йому всесвітні закони; самітність, бідність, слабість перестають для нього існувати. Необов’язково навіть розуміння навколишніх, оскільки в загальній масі своєї навколо панують тупість і умовності. Кожний повинен постаратися зайнятися своєю справою, стати тим, ким він породжений бути. Якщо сучасне людство й сучасна людина й можуть здатися пігмеями, у порівнянні із древніми народами, те, на думку Торо, потрібно постаратися стати “найбільшим з пігмеїв”, займатися вивченням власної душі й неї вдосконалюванням
Е. В. Семина
(2 votes, average: 3.50 out of 5)