Виклад змісту циклу Ирвинга “Історія Нью-Йорка”

Історія Нью-Йорка від створення миру до кінця голландської династії, що містить серед оповідань про багатьох дивних і забавних подіях також нез’ясовані міркування Вальтера Що Сумнівається, згубні проекти Вільяма Впертого й лицарські діяння Питера Твердоголового, трьох голландських губернаторів Нового Амстердама; єдина достовірна Історія тих часів із всіх, які коли-небудь, були або будуть опубліковані, написана Дидрихом Никербокером (A History of New York)

Бурлескна історична хроніка (1809)

В одній з нью-йоркських готелів в 1808 р. оселився

низенький шустрий дідок і довго жив у ній, нічого не платячи хазяям, так що ті зрештою затурбувалися й стали наводити довідки про те, хто він і чим займається. З’ясувавши, що він літератор, і вирішивши, що це якась нова політична партія, господарка натякнула йому щодо плати, але дідок образився й сказав, що в нього є скарб, що коштує більше, ніж весь її готель. Через якийсь час дідок зник, а хазяї готелю вирішили опублікувати рукопис, що залишився в його кімнаті, щоб відшкодувати збитки

Дидрих Никербокер (так кликали дідка) написав “Історію Нью-Йорка”. Своїми попередниками він називає Геродота, Ксенофонта,

Саллюстия й інших і присвячує своя праця Нью-йорк-скому історичному суспільству. Уснащая свої міркування посиланнями на древніх філософів і істориків, Никербокер починає своя праця з опису схожої на апельсин Землі, що один раз “убила собі в голову, що вона повинна кружлятися, як норовлива юна леді у верхнеголландском вальсі”. Земля складається із суши й води, і серед материків і островів, на які вона дробиться, є прославлений острів Нью-Йорк. Коли в 1492 р. Кристобаль Колон відкрив Америку, першовідкривачам довелося вирубувати лісу, осушувати болота й винищувати дикунів – так і читачам прийде перебороти чимало труднощів, перш ніж вони зможуть без праці перебороти іншу частину історії

Автор витіювато доводить, що ця частина світла населена (свідчення чому – її індійські племена, що населяють) , і відстоює право перших колоністів на володіння Америкою – адже вони завзято намагалися прилучити її до благ цивілізації: навчили індіанців обманювати, пити ром, лихословити й т. п. В 1609 р. Хендрик Гудзон, бажаючи потрапити в Китай, піднявся по ріці Мохеган, перейменованої пізніше в Гудзон. Моряки висадилися в сільці Коммунипоу й захопили неї, замучивши до смерті місцевих жителів своїм нижнеголландским прислівником. Поруч із цим сільцем і виріс Нью-Йорк, названий спочатку Новий Амстердам. Його засновниками були чотири голландці: Ван-Кортландт, Харденбрук (Креп-коштанник), Ван-Зандт і Тен Брук (Десятиштанний).

Етимологія назви Манхэттен теж викликає спори: одні говорять, що воно відбулося від Ман-хет-он (надягнутий чоловічий капелюх) і пов’язане зі звичкою місцевих жителів носити повстяні капелюхи, інші, у тому числі Никербокер, уважають, що Манна-хата значить “країна, що буяє млеком і медом”.

Поки Крепкоштанний і Десятиштанник сперечалися, як будувати нове місто, воно виріс сам собою, що зробило подальші суперечки про план міста безглуздими. В 1629 р. губернатором провінції Нові Нідерланди був призначений прямий нащадок пануючи Опецька Воутер Ван-Твиллер (Вальтер Що Сумнівається). Він чотири рази в день їв, витрачаючи на кожну трапезу по годині, восьма година курила й сумнівався й дванадцята година спала. Часи Ван-Твиллера можна назвати золотим століттям провінції, порівнянним із золотим царством Сатурна, описаним Гесиодом. Дами по простоті своїх вдач могли суперничати з оспіваними Гомером

Навсикаей і Пенелопой. Спокійна самовпевненість або, вірніше, злощасна чесність уряду стала початком всіх лих Нових Нідерландів і їхньої столиці. Їхніми східними сусідами були англійські переселенці-пуритани, що прибули в Америку в 1620 р. За балакучість жителі Маис-Чусаег (Массачусетса) у жарт прозвали їхній Янки (мовчазні люди). Урятувавшись від переслідувань Якова I, вони у свою чергу почали переслідувати єретиків-папістів, квакерів і анабаптистів за зловживання волею совісті, що полягає в тім, що людина може дотримуватися в питаннях релігії своєї думки, тільки якщо воно правильно й збігається з думкою більшості, у противному випадку він заслуговує кари. Жителі Коннектикуту виявилися запеклими скваттерами й спочатку захоплювали землю, а потім вуж намагалися довести своє право на неї. Землі на ріці Коннектикут належали голландцям, які побудували на березі ріки форт Гуд-Хоп, але нахабні янкі в самих стін форту розвели цибульні плантації, так що чесні голландці не могли дивитися в ту сторону без зліз

Після смерті Ван-Твиллера в 1634 р. Новими Нідерландами став правити Вильгельмус Кифт (Вільям Упертий), що вирішив перемогти янкі за допомогою послань, але послання не набули дії і янкі захопили Гуд-Хоп, а потім і Устричну бухту. Слово “янкі” стало для голландців таке ж страшним, як слово “галл” для древніх римлян. Тим часом з іншої сторони шведи в 1638 р. заснували міцність Минневитс і привласнили прилягаючим областям назва Нова Швеція

Приблизно в 1643 р. люди зі східної країни утворили конфедерацію Об’єднані колонії Нової Англії (Рада Амфиктио-нов), що було смертельним ударом для Вільяма Впертого, що вважало, що вона створена з метою вигнати голландців з їхніх прекрасних володінь. Після його смерті в 1647 р. губернатором Нового Амстердама став Питер Стайвесант. Його прозвали Питером Твердоголовим, “що було більшим компліментом його розумовим здібностям”. Він уклав зі своїми східними сусідами мирний договір, а мирний договір – “велике політичне зло й одне з найпоширеніших джерел війни”, тому що переговори, подібно залицянню, – період люб’язних мовлень і ніжних ласк, а договір, подібно шлюбному обряду, служить сигналом до ворожих дій. Оскільки східні сусіди зайнялися боротьбою з відьмами, їм стало не до Нових Нідерландів, і Питер Стайвесант скористався цим, щоб покласти кінець нападам шведів. Генерал Вон-Поффенбург побудував на Делавэре грізне зміцнення – Форт-Кашемір, назване так на честь коротких штанів зеленувато-жовтих кольорів, особливо улюблених губернатором. Шведський губернатор Рисинг відвідав Форт-Кашемір і після гулянки, улаштованої Вон-Поффенбургом, захопив форт. Доблесний Питер Стайве-сант став збирати війська, щоб повести їх на Форт-Кашемір і вигнати відтіля торгашів-шведів

Осадивши форт, війська Питера стали терзати вуха шведів настільки дивовижною музикою, що ті зволіли здатися. За іншою версією, вимога про капітуляції було складено в настільки чемній формі, що шведи ніяк не могли відмовитися від виконання настільки ввічливого прохання. Питер Твердоголовий хотів завоювати всю Швецію й рушив на Форт^-Христина, що, як друга Троя, витримував облогу цілих десята година й зрештою була взята. Нова Швеція, скорена переможним Питером Стай-весантом, була низведена до положення колонії, названої Саут-Ривер. Потім Питер відправився в східну країну й довідався, що Англія й Нова Англія хочуть захопити провінцію Нові Нідерланди. Жителі Нового Амстердама сильно зміцнили місто – постановами, тому що влади вирішили захищати провінцію тим же способом, яким Пантагрюэль захистив свою армію – прикривши неї мовою

Питер повернувся в Новий Амстердам і вирішив нізащо не здавати місто без бою. Але вороги поширили серед народу відозва, у якому відтворили умови, пред’явлені ними у вимозі про здачу; ці умови здалися народу прийнятними, і він, незважаючи на протести Питера, не захотів захищати місто. Відважному Питеру довелося підписати капітуляцію. Немає подій, які заподіюють чутливому історикові таку скорботу, як занепад і руйнування прославлених і могутніх імперій. Ця доля осягла й імперію Високомощних Панів у знаменитій столиці Манхатеза під керуванням миролюбного Вальтера Що Сумнівається, дратівливого Вільяма Впертого й рицарственного Питера Твердоголового. Через третя година після здачі загін британських солдатів вступив у Новий Амстердам. Весь простір Північної Америки від Нової Шотландії до Флориди стало єдиним володінням Британської корони. Зате розрізнені колонії об’єдналися й стали могутніми, вони скинули із себе ярмо метрополії й стали незалежною державою. Що ж стосується того, як закінчив свої дні Питер Стайвесант, те він, щоб не бути свідком приниження улюбленого міста, вийшов у свій маєток і жив там до кінця своїх днів

О. Э. Гринберг