Жіночі образи в поезіях Т. Шевченка

Жінка… Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть… Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружина, донька… Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, присвячених її величності Жінці.
З перших сторінок “Кобзаря” читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат – Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці… Поет милується їхньою

красою – як зовньою, так і душевною, щирістю, безпосередністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя… То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шевченка було саме життя. А воно – педагог суворий. І чи бачив хлопчик-кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо
… матір добрую мою
Ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила.
Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:
Сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах, сестри, й умрете!
І перше кохання Шевченка, Оксану, що “… утирала мої сльози…”, теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона – товар і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?
Т. Шевченко – гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жіночі понівечені долі – яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може подарувати жінці щастя. Як приклад – образ Оксани із поеми “Гайдамаки”. Вона пройшла через тяжкі випробування – вбивство батька, полон, – але все ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка, гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди – вільні, вони – господарі своєї долі.
Отож, для поета воля і щастя – поняття тотожні і нерозривні. Підтвердження цьому ми знаходимо у поезії “Ликарі”, присвяченій коханій жінці поета, з якою він хотів одружитися:
… І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені.
Як бачимо, Т. Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перше за все, бути Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме зла іншому. І, звичайно, кожним рядочком своєї поезії Т. Шевченко закликає: “Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Жіночі образи в поезіях Т. Шевченка