Виклад сюжету – Іду на грозу. Роман
Спокійний плин робочого ранку в лабораторії № 2 порушив раптовий прихід шефа члена-кореспондента А. Н. Голіцина. Він зробив розноси співробітникам, а потім буркотливим голосом велів, щоб Сергій Крилов подав заяву на посаду начлаба. Запанувала тиша. Уважалося, що вакансію має бути зайняти Агатову. У нього була репутація посереднього вченого, але непоганого організатора. До Крилова ж у цей ранок зайшов інститутський приятель – блискучий Олег Тулін, веселий, товариський красень і талановитий учений. Він приїхав у Москву домагатися дозволу
У Крилова, на противагу Туліну, завжди все йшло через пень-колоду. На першому курсі він ледве тяг по всіх предметах, і до нього прикріпили відмінника Туліна. Сергій схилявся перед здатностями Олега, Олег же з радістю опікував нового друга. У Сергія прокинувся інтерес до науки. До кінця третього курсу Крилова виключили (він повздорил з одним доцентом), незважаючи на захист Туліна, що був тоді комсомольським ватажком. Старша сестра того ж Туліна влаштувала Крилова до себе на завод контролером ОТК, Тут голова його була вільна, і він обмірковував кілька глобальних фізичних проблем. Товариші по роботі й гуртожитку вважали його чудиком. Але перестали, коли головний конструктор заводу Гатенян взяв його у своє бюро. Крилов став друкуватися в технічному журналі, про нього стали говорити на заводі, пророкували швидку й блискучу кар’єру. Гатенян організував Крилову доповідь на семінарі в інституті фізики. Після цього хлопець подав заяву про відхід. Там, в інституті, він уперше зрозумів, що таке теперішні вчені. Вони здавалися йому сонмом богів. Сидячи верхи на звичайних стільцях, курячи пересічні сигарети, вони перекидалися фразами, зміст яких він міг би зрозуміти лише через годинники напружених роздумів. Юпітером серед цих богів був Данкевич. Згодом Крилов став у Данкевича старшим лаборантом, потім науковим співробітником, і йому дали самостійну тему. Він сидів, оточений приладами, включав, виключав, набудовував – безперервно працював. Для щастя йому більше нічого потрібно не було
Але поступово Крилову стало здаватися, що його шеф замахується на більше, ніж те, що в стані досягти, що робота зайшла в глухий кут і вони ніколи не доможуться результатів. Спробував порозумітися. Повідомив, що хотів би зайнятися атмосферною електрикою. “Не знав, що вас цікавить швидкий успіх”, – сказав Даний і підписав Крилову характеристику для річної кругосвітньої експедиції на геофізичному кораблі. Коли Сергій повернувся, то довідався, що його дівчина Лена виходить заміж і що Данкевич умер, а гіпотези Дана блискуче виправдалися, відкриваючи величезні можливості. У цій новій ситуації замдиректора інституту Лагунов став возити Крилова з однієї важливої наради на інше. Представляти солідним людям як учень Данкевича… Спереду знову зайнялася можливість зробити кар’єру… Але коли, що приїхав з Москви Голицын, корифей в області атмосферної електрики, повідомив його, що
Незадовго перед кончиною Даний просив його взяти на роботу Крилова, сказавши, що той залишив затверджену й почату дисертацію. Вони славно працювали з Голіциним – до того моменту, коли старий
Запропонував йому посада начлаба й пішов хід від Агатова. Розставання з Голіциним – і Крилов знову виявився не при справах. Знову допоміг Тулін: покликав працювати до себе, у новозатвердженому експерименті по керуванню грозою. Крилов коливався: багато чого в роботі Олега здавалося йому сирим і бездоказовим. Але ризикнути все-таки коштувало. І вони полетіли на південь із групою співробітників
Грозову хмару порівнюють із електричною машиною, звичайним генератором. Але в Хмари немає проводів, і незрозуміло, як воно “включається” і чому зупиняється. Працювати заважав курировавший роботи Агатів – він категорично забороняв входити в грозову хмару. Формально він був прав, але поза хмарою одержати вирішальні результати представлялося складним. У якийсь момент Туліну знадобилося виїхати на ділове побачення. Керувати польотом повинен був Крилов. Виїхав Тулін з Женею, і закоханий у дівчину член їхньої групи Ричард сидів байдужий, із зупиненими очами. Потім Крилов чітко згадав, що, всупереч інструкції, парашут у хлопця валявся на кріслі
Зведення було зовсім благополучна. У польоті Агатів помітив, що в приладів, з якими він працював, сіли батареї, і перемкнув їх на харчування від батарей грозоуказателя. Покажчик знадобитися не міг. Адже вони не мали права заходити в грозу. Гроза раптово налетіла із заходу й замкнула. Покажчик не працював, пілот не міг зорієнтуватися. Люди стали викидатися з парашутами. Ричард кинувся витягати касети із записами приладів і помітив відгвинчене рознімання харчування покажчика… У салоні залишилися лише він да Агатів. Агатів ударив аспіранта ногою й відчув, як рука Ричарда, що трималася за лямки його парашута, розтиснулася. Тоді він підтягся до люка й перевалив через край. Наступного дня після похорону Ричарда прилетіла комісія з розслідування. Крилов, на думку багатьох, тримався нерозумно – доводив, що покажчик повинен був спрацювати, домагався продовження робіт. Тулін же від Теми відмовився. Загальне співчуття було на його стороні – такий талановитий, переживає, а цей Крилов… Туліну стали співчувати ще сильніше, коли стало відомо, що Крилов пішов проти нього. До речі, багато хто вважали, що й аварії б ніякий не було, полети в той день Тулін, щасливчик і везунчик.
Лагунов вимагав віддати Крилова під суд. Южину було кривдно, що Тулін, у який він так повірив, раскис. Це Тулін повинен був триматися непохитно, а не цей простак Крилов. Тему закрили. Щасливчика Туліна взяли на роботи із супутників. А Крилов, як не дивно, продовжував працювати над закритою темою. На прощання його
Везучий друг спробував йому втолкувати: начальство не дозволить продовжувати експеримент. Ах, Крилова цікавить тільки наука? Але в найкращому випадку все прийде починати із самого нуля. Добре, він, Тулін, пізніше витягнеться його із чергової калюжі. Крилов же тепер ясно розумів, що його колишній друг пішов на компроміс, тому що йому потрібний успіх, визнання, слава, – начебто для вченого недостатньо наукового результату. Щодня Крилов сідав працювати. Часом було безнадійно, але незабаром багато чого прояснилося. Тоді він показав результати Голіцину. Незабаром стало відомо, що академік Лихов, Голіцин і дехто ще вимагають відновлення експерименту. А потім було дано, підписано, затверджене й завірений дозвіл. Крилов довідався, що в експедиції зустрінеться з Наташей. А потім випадково зустрів Голіцина. Той поцікавився: як ваші справи? “Чудно, – сказав Крилов, – відмінна група підбирається”. – Хто ж?” – запитав Голіцин. “Я, один я. Зате міцний, спаяний колектив”. “І ще Ричард”, – подумав він
(2 votes, average: 3.50 out of 5)