Виклад комедії Мольера “Скупий”

Элиза, дочка Гарпагона, і юнак Валер полюбили один одного вже давно, і відбулося це при досить романтичних обставинах – Валер урятував дівчину з бурхливих морських хвиль, коли корабель, на якому обоє вони плили, зазнав катастрофи. Почуття Валера було так сильно, що він оселився в Парижу й надійшов дворецьким до батька Элизы. Молоді люди мріяли одружитися, але на шляху до здійснення їхньої мрії стояла майже непереборна перешкода – неймовірна скаредність батька Элизы, що навряд чи погодився б віддати дочка за Валера, що не мав за душею ні

гроша. Валер, однак, не падав духом і робив всі, щоб завоювати прихильність Гарпагона, хоча для цього йому й доводилося день у день ламати комедію, потураючи слабостям і неприємним примхам скупаря.

Брата Элизы, Клеанта, турбувала та ж проблема, що і її: він був без розуму закоханий у дівчину, що оселилася недавно по сусідству, по ім’ю Мариана, але оскільки вона була бідна, Клеант побоювався, що Гарпагон ніколи не дозволить йому взяти Мариану в дружин.

Гроші були для Гарпагона самим головним у житті, причому безмежна скнарість його сполучалася ще й з настільки ж безмежною підозрілістю – усіх на світі,

від слуг до власних дітей, він підозрював у прагненні ограбувати його, позбавити люб’язних серцю скарбів. У той день, коли розверталися описувані нами події, Гарпагон був більше недовірливий, чим коли-або: ще б, адже напередодні йому повернули борг у десять тисяч екю. Не довіряючи скриням, він склав всі ці гроші в скриньку, що потім закопав у саду, і тепер тремтів, як би хто не пронюхав про його скарб.

Зібравшись із духом, Элиза із Клеантом все-таки завели з батьком розмова про шлюб, і той, до їхнього подиву, охоче підтримав його; більше того, Гарпагон прийнявся розхвалювати Мариану: усім-то вона гарна, хіба що от безприданниця, але це нічого… Коротше, він вирішив женитися на ній. Ці слова зовсім приголомшили брата із сестрою. Клеанту так просто стало погано.

Але це ще було не все: Элизу Гарпагон намірився видати заміж за статечного, розсудливого й заможного г-на Ансельма; років йому було від сили п’ятдесят, так до того ж він погодився взяти в дружин Элизу – подумати тільки! – зовсім без приданого. Элиза виявилася міцніше брата й рішуче заявила батькові, що вона скоріше руки на себе накладе, чим піде за старого.

Клеант постійно мав потребу в грошах – того, що давав йому скупердяй батько, не вистачало навіть на пристойне плаття – і одного чудового дня зважився вдатися до послуг лихваря. Маклер Симон знайшов для нього позикодавця, ім’я якого трималося в секреті. Той, щоправда, позичав гроші не під прийняті п’ять відсотків, а під грабіжницькі двадцять п’ять, так до того ж з необхідних п’ятнадцяти тисяч франків тільки дванадцять готів був дати готівкою, у рахунок інших нав’язуючи якийсь непотрібний скарб, але вибирати Клеанту не доводилося, і він пішов на такі умови.

Позикодавцем виступав рідний папаша Клеанта. Гарпагон охоче погодився мати справа з невідомим йому молодим джигуном, тому що, за словами Симона, той у самий найближчий час очікував кончини свого багатого батька. Коли нарешті Гарпагон із Клеантом зійшлися як ділових партнерів, збурюванню як одного, так і іншого не було межі: батько гнівно таврував сина за те, що той ганебно залазить у борги, а син батька – за не менш ганебне й негоже лихварство.

Прогнавши з око геть Клеанта, Гарпагон був готовий прийняти дожидавшуюся його Фрозину, посередницю в серцевих справах, або, попросту говорячи, сваху. З порога Фрозина прийнялася розсипатися в компліментах літньому нареченому: у свої шістдесят Гарпагон і виглядає краще інших двадцятилітніх, і проживе він до ста років, і ще поховає дітей і онуків (остання думка довелася йому особливо по серцю). Не обійшла вона похвалами й наречену: красуня Мариана хоч і безприданниця, але так скромна й невибаглива, що містити її – тільки гроші заощаджувати; і до юнаків її не потягне, тому що вона терпіти їх не може – їй подавай не моложе шістдесятьох, так так щоб в окулярах і при бороді.

Гарпагон був надзвичайно задоволений, але, як не намагалася Фрозина, їй – як і пророкував слуга Клеанта, Лафлеш, – не вдалося виманити в нього ні гроша. Втім, сваха не отчаивалась: не із цього, так з іншого кінця вона свої грошики одержить.

У будинку Гарпагона готувалося щось колись небачене – звана вечеря; на нього були запрошені наречений Элизы г-н Ансельм і Мариана. Гарпагон і отут зберіг вірність собі, строго велівши слугам не дай Боже не ввести його у витрати, а кухареві (кучерям по сумісництву) Жаку приготувати вечеря повкуснее так подешевше. Всім вказівкам хазяїна щодо економії ретельно вторив дворецький Валер, у такий спосіб пытавшийся здобути прихильність батька коханій. Щиро відданому Жаку було огидно слухати, як безсовісно Валер підлизувався до Гарпагону. Давши волю мові, Жак чесно розповів хазяїнові, як все місто проходжується щодо його неймовірної скаредності, за що був побитий спочатку Гарпагоном, а потім і усердствующим дворецьким. Побої від хазяїна він прийняв безмовно, Валеру ж обіцяв як-небудь відплатити.

Як було домовлено, Мариана в супроводі Фрозины нанесла Гарпагону і його сімейству денний візит. Дівчина була в жаху від одруження, на яку неї штовхала мати; Фрозина намагалася утішити її тим, що на відміну від молодих людей Гарпагон багатий, та й у найближчі три місяці неодмінно помре. Тільки в будинку Гарпагона Мариана довідалася, що Клеант, на чиї почуття вона відповідала взаємністю, – син її старого виродливого нареченого. Але й у присутності Гарпагона, що не отличались великою кмітливістю, молоді люди ухитрилися поговорити як би наодинці – Клеант робив вигляд, що говорить від імені батька, а Мариана відповідала своєму коханому, тоді як Гарпагон перебував у впевненості, що слова її звернені до нього самому. Побачивши, що виверт удався, і від цього осмілівши, Клеант, знову ж від імені Гарпагона, подарував Мариане перстень із діамантом, знявши його прямо з папашиной руки. Той був поза собою від жаху, але зажадати подарунок назад не посмітив.

Коли Гарпагон ненадовго вийшов по спішному (грошовому) справі, Клеант, Мариана й Элиза повели бесіду про свої серцеві справи. Присутня відразу Фрозина зрозуміла, у якому нелегкому становищі виявилися молоді люди, і від душі пошкодувала їх. Переконавши молодь не отчаиваться й не уступати примхам Гарпагона, вона пообіцяла що-небудь придумати.

Незабаром возвратясь, Гарпагон застав сина целующим руку майбутньої мачухи й затурбувався, немає чи отут якого підступу. Він прийнявся розпитувати Клеанта, як тому довелася майбутня мачуха, і Клеант, бажаючи розсіяти підозри батька, відповідав, що при ближчому розгляді вона виявилася не настільки гарна, як на перший погляд: зовнішність, мол, у неї посередня, обіг манірне, розум самий пересічний. Тут настала черга Гарпагона вдатися до хитрості: жаль, сказав він, що Мариана не сподобалася Клеанту – адже він тільки що передумав женитися й вирішив поступитися свою наречену синові. Клеант попався на батьківський виверт і розкрив йому, що насправді давно закохано в Мариану; це-те й треба було знати Гарпагону.

Між батьком і сином почалася запекла перепалка, що не закінчилася рукоприкладством тільки завдяки втручанню вірного Жака. Він виступив посередником між батьком і сином, перекручено передаючи одному слова іншого, і так домігся примирення, втім недовгого, тому що, тільки-но коштувало йому піти, суперники розібралися що до чого. Новий спалах сварки привів до того, що Гарпагон відрікся від сина, позбавив його спадщини, прокляв і велів убиратися ладь.

Поки Клеант не занадто успішно боровся за своє щастя, його слуга Лафлеш не втрачав даром часу – він знайшов у саду скриньку із грошима Гарпагона й выкрал її. Виявивши пропажу, скупар ледь не втратився розуму; у дивовижній крадіжці він підозрював усіх без винятку, чи ледве навіть не самого себе.

Гарпагон так і заявив поліцейському комісарові: крадіжку міг зробити кожної з його домашніх, будь-який з жителів міста, будь-який людина взагалі, так що допитувати треба всіх підряд. Першим під руку наслідку підкрутився Жак, якому тим самим зненацька представився випадок помститися підлабузникові-дворецькому за побої: він показав, що бачив у Валера в руках заповітну Гарпагонову скриньку.

Коли Валера приперли до стінки обвинуваченням у викраденні найдорожчого, що було в Гарпагона, він, думаючи, що мова, без сумніву, іде про Элизе, визнав свою провину. Але при цьому Валер гаряче наполягав на тому, що вчинок його пробачний, тому що зробив він його із самих чесних спонукань. Вражений нахабністю парубка, що затверджував, що гроші, чи бачите, можна украсти із чесних спонукань, Гарпагон проте завзято продовжував уважати, що Валер зізнався саме в крадіжці грошей – його нітрохи не бентежили слова про непохитний добродетельности скриньки, про любов до неї Валера… Завіса спала з його око, тільки коли Валер сказав, що напередодні вони з Элизой підписали шлюбний контракт.

Гарпагон ще продовжував бушувати, коли до нього в будинок з’явився запрошений на вечерю г-н Ансельм. Лише кілька реплік треба було для того, щоб раптом відкрилося, що Валер і Мариана – брат і сестра, діти знатного неаполитанца дона Томазо, що нині проживає в Парижу під ім’ям г-на Ансельма, Справа в тому, що шістнадцятьома роками раніше дон Томазо змушений був з родиною бігти з рідного міста; їхній корабель потрапив у буру й потонув. Батько, син, мати з дочкою – усі жили довгі роки із упевненістю, що інші члени родини загинули в море: г-н Ансельм на старості років навіть вирішив обзавестися новою родиною. Але тепер усе встало на свої місця.