Війна народна (за творами О. Т. Твардовського)
У творчості Олександра Твардовського дуже яскраво представлена тема війни. Особливо в його поемі “Василь Тьоркін” А. Солженіцин писав про нього: “Але з часів фронту я відзначив” Василя Тьоркіна “як дивовижний успіх… Твардовський зумів написати річ позачасову, мужню і незабруднену…”. Кажуть, що вже поставили пам’ятник бійцю Василю Теркину. Пам’ятник літературному герою – річ взагалі рідкісна, а в нашій країні особливо. Але мені здається, що герой Твардовського заслужив цю честь по праву. Адже разом з ним пам’ятник
У бібліотеці, куди я прийшов, щоб взяти поему, мені дісталося дуже цікаве видання: разом з текстом були листи читачів “Василя Тьоркіна” з 1942 по 1970 року і відповідь читачам “Як було написано” Василь Тьоркін “. Перегортаючи ці різноманітні листи
Особисто ж мені найбільше подобається в творі мова Олександр Трифонович – такий легкий, образний, народний. Вірші його запам’ятовуються самі. До душі незвичність книжки, то, що вона ніби без початку і кінця. Немов ти знову зустрівся зі старим другом, якого тобі представляти не треба. А потім розлучився з ним. Що ж, це життя… І те, що автор пропонує: Словом, книгу з середини і почнемо. А там піде. Це, я вважаю, робить героя і ближче, і зрозуміліше. Дуже правильно і те, що поет приписав Теркину вже багато геройських подвигів. Одного збитого літака і взятого “мови” цілком достатньо. Адже, за визнанням самого Твардовського він трохи не захопився “сюжетністю”. Хотів “змусити” Тьоркіна перейти лінію фронту і діяти в тилу у ворога на Смоленщині (до речі, Батьківщини самого автора). Але відчуття міри не дало цього зробити. Недарма ж Олександр Ісаєвич Солженіцин у своїх літературних спогадах “Буцалося теля з дубом” захоплювався цим відчуттям міри у Твардовського. Він, зокрема писав, що, не маючи свободи сказати повну правду про війну, Твардовський зупинявся перед кожним брехнею трохи не на останньому міліметрі, але ніде цього бар’єру не переступив. Тому і вийшло диво!
Якби мене запитали, чому Василь Тьоркін став одним з моїх улюблених літературних героїв, я б сказав: “Він дуже до душі мені любов’ю до життя. Дивіться, він на фронті, де щодня смерть. Часом мерзне і голодує, не має звісток від рідних, його ранять. А він не сумує. Живе і радіє життю.
Мені здається, сьогодні цієї якості так не вистачає багатьом людям. А може бути, що іноді й мені самому… Тьоркін не може не радувати своєю життєрадісністю. Адже він
На кухні – з місця, з місця-в бій.
Пече, їсть і п’є зі смаком
На позиції будь-хто.
Він може переплисти крижану річку, тягнути, надриваючись, “язика”.
Але вимушена стоянка, “а мороз-ні стати, ні сісти…”.
І Тьоркін заграві на чужій гармошці.
І від тієї гармошки старої
Що залишилася сиротою
Як-то раптом тепліше стало
На дорозі фронтовий. Тьоркін – душа солдатської компанії. Недарма товариші так люблять слухати його то жартівливі, то дуже серйозні розповіді. Ось лежать в болотах, де піхота, яка “перемокла”, мріє вже навіть про те, “хоча б смерть, і на сухому”. “Третю добу шиш показує в животі кишка кишці”. Слабкий дощик, злий кашель терзає груди. І навіть прикурити не можна: розмокнули сірники. Солдати всі проклинають, і здається їм, що “гірше що вже лиха”. А Тьоркін посміхається і починає довше міркування. Каже він про те що, поки солдатів відчуває лікоть товариша, він сильний. За ним батальйон, полк, дивізія. А то й фронт. І що там. Вся Росія! От минулого року, коли німець рвався до Москви і співав: “Москва моя”, тоді й можна було журитися. А нині німець вже не той, “цієї пісні торішньої нині німець не співає”. А ми про себе думаємо, адже що і минулий рік, коли зовсім нудно було, адже знаходив Василь слова, які допомагали товаришам. Такий ось у ньому був талант. Такий талант, що лежачи в мокроті, засміялися товариші, легше їм стало.
Але більше всього мені подобається розділ “Смерть і воїн”, де наш герой поранений лежить і замерзає. І здається йому, що прийшла до нього смерть. І сперечатися важко йому з нею, так як запливав він кров’ю і хотів спокою…. І чого вже, здавалося, триматися за це життя, де вся радість, то мерзнути, то рити окопи, то боятися, що вб’ють тебе? … Але не такий Василь, щоб легко здатися “Косий”.
Буду плакати, буду вити від болю,
Буду гинути в поле без сліду,
Але тобі з доброї волі
Я не здамся ніколи,
шепоче він.
І воїн перемагає Смерть.
Нині пройшов час героїв книг і фільмів, про любителів яких із знущанням писав Твардовський, що ці письменники завжди раді “укласти”, “що, мовляв, горе не біда”
Що з успіхом постійно
Тьоркін подвиг здійснив:
Російської ложкою дерев’яної
Вісім фріців уклав!
Письменник постійно підкреслює, що “страшний бій йде кривавий, смертний бій…”.
Сьогодні ми починаємо дізнаватися правду про незліченні втрати, яких зазнав наш народ у війні. Сьогодні ми починаємо дізнаватися шокуючу правду про причини, цілі та хід війни. Але серед цієї гіркої правди своє місце займе і простий російський солдат Василь Тьоркін.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)