Величезні успіхи російської літератури
У народу, позбавленого суспільної волі, література – єдина трибуна, з висоти якої він змушує почути лемент свого збурювання й своєї совісті. А. Герцен Дев’ятнадцяте століття – найбільша епоха в розвитку російської класичної літератури. Письменниками від А. Пушкіна до М. Горького були створені художні Твори, що мають світове значення. Це пояснюється ідейно-художнім рівнем, до якого піднялася на той час російська класика. У своїх вищих досягненнях література відбила передові ідеї століття. Творчість російських письменників і поетів
Дуже точно про це явище сказав А. И. Герцен: “У народу, позбавленого суспільної волі, література – єдина трибуна, з висоти якої він змушує почути лемент свого збурювання й своєї люті”. У яскравих, глибоко типових образах російські класики запам’ятали істотні явища складної й суперечливої дійсності XIX століття. Багато хто із цих образів увійшли в галерею характерів, створених світовою літературою,
Особливо велика заслуга А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова в розробці мови художньої літератури, у його збагаченні скарбами загальнонародного мовлення. Підтвердимо свої слова рядками з поем М. Ю. Лермонтова “Мцыри” і “Демон”:
У душі я клятву вимовив: Хоча на мить коли-небудь Мої палаючі груди Пригорнути з тугою до грудей інший, Хоч незнайомої, але рідний На жаль! тепер мечтанья ті Загинули в повній красі, И я, як жив, у землі чужий Умру рабом і сиротою…
Залиш же колишні желанья И жалюгідне світло його долі: Безодню гордого пізнання Замість відкрию я тобі
Величезні успіхи російської літератури XIX століття були обумовлені її тісним зв’язком з життям народу, із соціально-історичним розвитком Росії, на рубежі XVIII-XIX сторіч вступившей у нову історичну епоху. Це був час буржуазно-демократичних рухів, звільнення країни від феодально-абсолютистського ладу. Освободительно-Революційний рух у Росії мало три етапи: дворянський, разночинский і пролетарський – яскраво й багатогранно відбилися в російській класиці. Література XIX сторіччя не представляла із себе “єдиного потоку”. Прогресивним художникам слова доводилося вести боротьбу з реакційними письменниками. Новаторська думка прокладала собі дорогу в боротьбі з відсталими плинами в житті й літературі. Будучи повним і яскравим відбиттям національного життя, російська класична література розвивалася не изолированно від інших літератур, а випробовувала на собі вплив усього кращого й прогресивного.
Так, у неї впліталися досягнення національних поетів і письменників: Т. Г. Шевченко, Л. Українки, Якуба Колосся й багатьох інших. У скарбницю мистецтва російська література внесла критичний реалізм, що став вищим досягненням класики. Але російська класична література не тільки критикувала пороки й недоліки суспільного укладу й породжених їм характерів, не тільки заперечувала, але затверджувала й висувала перед читачем позитивні початки, передові ідеали.
Російські письменники намагалися створити образ позитивного героя. Досить згадати романи И. С. Тургенєва “Батьки й діти”, “Напередодні”, Н. Г. Чернишевського “Що робити?”, М. Горького “Мати”. Все це зробило російську літературу XIX століття невідібрання – лемой частиною тої культурної спадщини, що, будучи критично перероблено, з’явилося в XX столітті в оновленому каче-;тве в класиків нового покоління. Найбільшим поетом перехідного періоду з’явився Блок, що яскраво точно відбив шлях Росії, а виходить, і літератури, невід’ємної частини культурного життя країни.
Не може серце жити спокоєм, Недарма Хмари зібралися, Доспех важкий, як перед боєм Тепер твоя година настала.- Молися!
(2 votes, average: 4.50 out of 5)