Повість про Горе-Злочастии: Історія російської літератури

ПОВІСТЬ ПРО ГОРЕ-ЗЛОЧАСТИИ – віршований добуток XVII в., що зберігся в єдиному списку XVIII в. (повна назва: “Повість про Гору й Злочастии, як Горе-Злочастие довело молотца в чернечий чин”). П. починається з оповідання про первородний гріх, причому автор викладає не канонічну, а апокрифічну версію, відповідно до якої Адам і Ева “вкусили плода виноградного”.

Подібно тому як перші люди порушили божественну заповідь, так і головний герой П.- молодець, не послухавши “навчання батьківського”, пішов у шинок, де “упився без пам’яті”.

Порушення заборони покаране: всі одяги з героя “слуплени”, а накинута на нього “гунка (старий одяг.-А. Б.) шинкарська”, у якій він, соромлячись случившегося, іде “на чужу сторону”. Він попадає там “на почестей” бенкет, йому співчувають і дають мудрі наставляння, молодець знову нажив собі “живота більше старого, присмотрил наречену собі за звичаєм”. Але отут, на бенкеті, він вирік “слово похвальне”, що і підслухало Горі. Прив’язавшись до нього, будучи в сні, воно переконує відмовитися від нареченої й пропити свої “животи”. Молодець пішов його радам, знову “скинув він плаття

гостиное, надягав він гунку шинкарську”. Спроби молодця позбутися від страшного супутника, за порадою добрих людей, з’явитися з каяттям до батьків ні до чого не приводять. Горі попереджає: “Хоча кинься в птаха повітряні, хоча в синє море ти підеш рибою, я з тобою піду під руку під праву”. Нарешті молодець знайшов “урятований шлях” і постригся в монастирі, “а Горі у святих воріт оставается, до молодця надалі не прив’яжеться”.

Д. С. Лихачов характеризував П. як “явище небувале, надзвичайне в древній російській літературі, завжди суворої в осуді грішників, завжди прямолінійної в розрізненні добра й зла. Уперше в російській літературі участю автора користується людина, що порушила життєву мораль суспільства, позбавлена батьківського благословення”, “уперше… з такий силою й проникливістю було розкрите внутрішнє життя людини, з таким драматизмом рисувалася доля занепалої людини”.

У П. немає реалій, які дозволили б її точно датувати, але очевидно, що головний герой – людин XVII в., “бунташной” епохи, коли ламався традиційний уклад життя. П. виникла на стику фольклорної й книжкової традиції; її “живильним ” середовищем були, з одного боку, народні пісні про Гору, а з іншого боку – книжкові “покаянні вірші” і апокрифи. Але на основі цих традицій автор створив новаторський добуток, і в російську літературу “у гунке шинкарської” увійшов герой гріховний, але зухвалий жаль – далекий попередник Мармеладова з “Злочину й покарання”.

Изд.: Повість про Горе-Злочастии / Подг. тексту, ст. і ком. М. О. Скрипиля // Російська повість XVII століття,-Л., 1954.-З. 103-115, 400- 417; Те ж / Подг. тексту й примеч. Д. С. Лихачова//Ізборник (1969).-З. 597-608; Повість про Горе-Злочастии / Изд. подг. Д. С. Лихачов, Е. И. Ванеева.- Л., 1984; Те ж / Подг. тексту Д. С. Лихачова//Ізборник (1986).- С. 347-357; Те ж / Подг. тексту й ком. Е. И. Ванеевой // ПЛДР: XVII століття.- М., 1988.- Кн. 1.-З. 28-38, 605.

А. Г. Бобрів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Повість про Горе-Злочастии: Історія російської літератури

Categories: Нові твори

Links