Василь Стус – незламний лицар правди і свободи ВАСИЛЬ СТУС

ВАСИЛЬ СТУС

Василь Стус – незламний лицар правди і свободи

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів XX століття. Це була Людина з великої літери, яка відважно й самозречено виступала за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму – цих високих, вічних загальнолюдських цінностей, за національну гідність і самосвідомість народу.

Поезія Василя Стуса – це складний філософський світ осмислення дійсності, прагнення до розкріпачення людської душі, до піднесення сили людського духу.

Поет належить до покоління шістдесятників – покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.

Чому в час космічної ери, у час прогресу слово Стуса було зброєю? Чому його життя стало жертовним? Мабуть тому, що за красивими гаслами апологетів тоталітарного режиму ховалось справжнє знищення всього національного, витруювання української культури. А цей юнак, викоханий маминою піснею, Шевченковим словом, ніс у життя чисту совість і слово правди.

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,

Всі правдолюби, чорт би вас побрав!

Йому болять одвічні

проблеми боротьби добра й зла, і він як чесна людина знаходить своє місце в цій боротьбі.

Стус був “незручний” для можновладців. Його безкомпромісність була природною, а не показною, моральні вимоги до часу, до середовища й до себе були надзвичайно високими.

Я так і не збагнув

І досі ще не знаю,

Чи світ мене минає,

Чи я його минув.

Точність, насиченість, метал і пристрасть – ось вірш Василя Стуса.

У таборах і на засланні минули десять останніх років життя поета. Імперія знущалася над сином України, який своє життя, свої страждання, свої надії пов’язував тільки з долею свого народу.

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст…

Зі спокійною гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать рядки твору. Моральну силу вистояти, не клонитися дає переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив так, як треба:

Жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

Перебуваючи в неволі, поет вірить, що, хай і після смерті, повернеться до свого народу. Через холодні сніги і через роки неволі звертається Василь Стус до нього:

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя

Своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь…

Поезія Стуса сповнена віри в Україну і її долю. Відірваність від рідної землі тільки посилила синівський зв’язок поета з нею:

І чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Василь Стус – незламний лицар правди і свободи ВАСИЛЬ СТУС