Василь Стус – летюча зірка української літератури
Тієї зірки не бачили, коли небосхил був захмарений і засліплений сезонними ліхтарями. Перед тінню мученика світ смирніє. Тінь даленіє, знайомі риси розпливаються, і на їх місці згущуються образи вселенського страждання, що нас єднає на гіркій землі. Вістка про табірну смерть Василя Стуса вразила, як грім. 5 вересня 1985 р. про неї повідомили всі радіостанції світу. До Москви пішли урядові протести. Була найчорніша година перед Чорнобилем. Україна мовчала в клінічному анабіозі, і тільки мале коло друзів замученого поета збиралося в його київській
Перші оцінки Стуса-поета були, крім української, в німецькій пресі. Перші зворушливі некрологи -‘- в українській еміграційній і в польській’ підпільній пресі. То були справді братні слова співчуття, що супроводжувалися наведенням захопливих табірних вітань Василя Стуса до нескореної Польщі польським борцям, за волю. Один Бог знає, як дорого заплатив Стус за ці слова, за “Таборові зошити”, перекинуті через залізну завісу. Але то був чоловік, який говорив і писав за’будь-яких обставин ясно,
Життя і творчість Стусові надзвичайно щільно. одне з і одним пов’язані, творять своєрідну гармонію. Вони обоє і чесні, а це в наші “підлі і скупі,- мовляв Микола! Зеров,- часи” дуже багато. Але є між ними істотная різниця. У житті Стус ніколи не здавався ворогові, і неЛ виявляв вагань. Але ціна цієї прямоти була висока не І тільки в сенсі фізичних і психологічних терзань, а і в сенсі внутрішніх конфліктів і подолання внутрішніх молінь у Гетсиманському саді про те, щоб минула поета й людину чаша сія. Поезія Стуса відбиває ті внутрішні діалоги з янголами прозрінь і бісами спокус, які становлять внутрішню суть душевного й духовного життя кожної людини – не тільки в’язня нелюдських політичних систем. Поезія Стуса наскрізь людська й людяна, ” вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю і скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу. Перед нами не “живий смолоскип”, а людина. Коли хочете, Людина великою літерою. Ця вірність унутрішній правді,, одвертість у визнанні своїх вад і зльотів самі ще не роблять поезії, але вони становлять передумову поетичної творчості, і без них може творитися риторика, може творитися римована газетчина, але не може поставати справжня поезія.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)