В драматичному етюді “Йоганна, жінка Хусова”, розкривається важка трагедія жінки
В одноактному драматичному етюді “Йоганна, жінка Хусова”, написаному 3 червня 1909 року, розкривається важка й безвихідна трагедія жінки, яка цілком віддалася новій, світлій ідеї, але після поразки свого вчителя не змогла боротися за неї. Відбиток чорної реакції, що панувала в країні в часи написання твору, лежить на драмі.
Дія відбувається в Галілеї, в будинку Хуси, за часів євангельських, тобто в першому сторіччі нашої ери. В центрі драматичного етюда – йоганна, що пішла до Христа, і її чоловік Хуса.
Хусі не зрозуміти мотивів, які
Віддана всією душею новій ідеї, Йоганна, однак, не здатна за неї боротися. Як відзначив М. Драй-Хмара, Йоганна “не може довести почуття до розуму, усвідомити ту нову релігію, яку вона прийняла серцем. Йоганна – символ жінки-рабині з трагічною душею, що йде до визволення, але ще не осягла його і спинилася напівдорозі. Такі люди звичайно попадають ще в гірше рабство, ніж те, в якому вони були раніш” ‘. Після смерті учителя Йоганна не знає, що робити. її охоплює безнадія. Вона повертається в чужий для неї дім Хуси, в “зрадливий світ”. Поетеса не приховує того, що християнське вчення несло з собою аскетичне відмовлення від людських пристрастей, несло з собою упокореність, яка й характеризує всю поведінку Йоганни – і перед учителем, і в час її повороту до Хусиного дому.
Скільки довелося зазнати йоганні образ у цьому домі! її звинувачено в розпусті, у подружній зраді, її примушують слугувати зажерливій і ненависній римській матроні, підмальовуватися і вбиратися згідно з римськими звичаями. Більше того, вона повинна одягти вбрання, справлене Хусою своїй коханці, рабині Сабіні. Йоганна мусить коритися свекрусі, яка її ненавидить. Нарешті, драматичний етюд закінчується принизливою і обурливою для Йоганни сценою, у якій Хуса наказує їй бути особливо привітною до знатного римлянина Публія, від якого залежить призначення Хуси на вигідну посаду. Залишившись одна, йоганна з благанням звертається ДО свого розп’ятого вчителя:
Ой, господи! чи довго сеї муки?
Учителю! На що мене покинув?..
Коли ж те царство боже? Де ж ВОНО?..
Чи доживе моя луша до НЬОГО?”
У цьому звертанні, у цьому зойку змученої душі чується порив до світлого життя, жадібне прагнення людей, скованих жорстокою реакцією, побачити щасливий день волі.
У творі привертає увагу образ рабині – самаритянки Сабі-ни. І своїми прагненнями, і мовою вона нагадує Служебку з “Осінньої казки”. Але це вже не та простакувата служниця, яка поралася біля свиней і бажала породичатися з “благородним” лицарем. Сабіна – розумна й хитра жінка. Вона змушена стати коханкою Хуси, але використовує своє становище, щоб зробитись господинею в його домі, повновладною дружиною Хуси. її вже не задовольнить роль няньки королевича, про яку мріє Служебка. Сабіна хитріша й розумніша за Хусу. Ставши його дружиною, вона б усе прибрала до своїх рук і керувала б самим Хусою.
Інший тип показано в образі старої матері Хуси – Мелхоли. Бундючна й деспотична, по-старосвітськи настроєна, Мелхола була лихою свекрухою для Йоганни. Однак, коли мова зайшла про зречення від свого імені, від галілеянських звичаїв, вона спочатку рішуче виступає проти цього:
Викриваючи лицемірство й експлуататорську, деспотичну сутність християнської релігії взагалі і церковної ієрархії зокрема, починаючи з диякона і кінчаючи не тільки єпіскопатом, але й самим “учителем” Христом, Леся Українка із співчуттям ставилася до народних мас, які піднялися на пошуки кращого життя.
Христос, про якого в кількох місцях драми йде мова, не виступає безпосередньо як дійова особа. Більше того, він ніде не висвітлюється, як пророк, месія. Як відзначає римська матрона Марція, навколо нього гуртувався лише простолюд. Леся Українка розповідає про Христа в реалістичному плані, як про теслю, просту, смертну людину. Тут же вона побічними засобами, головним чином самим образом Йогаїши, засуджує у його вченні аскетизм, а особливо – проповідь покори, яка робить людину нездатною до боротьби, йоганна стає жертвою не тільки Хуси, але й жертвою Христової теорії непротивлення, теорії покірності. Виходячи саме з цього, Леся Українка писала до А. Кримського: “Можете бути певні, що моя душа ніколи не жила “в домі Хусовім”, інакше вона б давно вмерла” ‘.
Драматичний етюд “Йоганна, жінка Хусова” написаний, здавалось би, виключно на родинну тему. Але в ньому через психологію і поведінку героїв розкривається правдива картина Галілеї в першому сторіччі нашої ери. Одночасно на всьому творі лежить відбиток подій і умов життя в царській Росії періоду реакції.
Звичайно, було б глибоко помилково проводити прямі аналогії і порівняння між стародавніми героями і подіями сучасного життя. Твори Лесі Українки, написані на історичні теми, історично вірогідні і мають стосунок до сучасності в тому розумінні, що поетеса в добре відомій їй історії багатьох народів і епох вибирала моменти й ситуації, якоюсь мірою співзвучні її часові. Хуса і Сабіна – це “герої дня” післяреволюційних років.
Багато деталей у творі було підказано поетесі її життям у Грузії. Тут і безправне становище жінки покірної раби чоловіка, і сам образ Хуси, типовий для української дійсності, але не менш типовий і для Кавказу. Образ Хуси викликав в нашій пам’яті яскраві приклади, коли національна буржуазія пригноблених царатом народів запобігливо плазувала перед царськими можновладними урядовцями, перефарбовувалася у вірнопідданські кольори з єдиною метою – дістати більше прав на панування і експлуатацію в “своїй” країні.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)