Образ виборного також розкривається засобами реалістичної типізації

Терпилисі й Наталці, любить пожартувати. Проте справді він інший. Микола слушно викриває його хитрість, удавану доброту. Діла виборного розходяться з його словами. Це передусім виявляється в його ставленні до Наталки, яка розуміє, що Макогоненко “до всей біди привідця”. Він наговорює Терпилисі й Наталці на Петра, хоч нічого про нього не знає, постійно підтримує возного, погрожує Терпилисі й Петрові. СВ образі Макогоненка вперше реалістично накреслено характер майбутнього глитая – типового образу української драматургії другої половини

XIX століття.

Як письменник, близький до народу, Котляревський правдиво реалістично відтворив окремі істотні риси тогочасної дійсності.

Як просвітитель і гуманіст, він сміливо вивів на сцену простих звичайних людей – Наталку, Миколу,- Петра, Терпилиху – і показав їх моральну перевагу над панським світом великих і малих хапуг, “лисиць”, “брехунів і обманщиків”.

Проте Котляревський не міг послідовно й до кінця правдиво відтворити дійсність. Його власні дещо обмежені погляди освіченого дворянина-просвітителя спонукали до мирного розв’язання накресленого в п’єсі конфлікту. Ідучи

за певною традицією в тодішній драматургії, Котляревський вдається до штучної розв’язки: під впливом благородного вчинку Петра, який віддає Наталці зароблені ним гроші, возний розчулюється й відсту-пається від Наталки. В уста бурлаки Миколи автор вкладає неприродну репліку, що ідеалізує всіх “полтавців”: “От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добре зробити, то один перед другим хватаються”. Слід нагадати, що за тодішньою традицією подібні щасливі розв’язки були характерні (п’єси Я. Княжпіна, М. Ніколє-ва, П. Плавильщикова та ін.).

Але й при наявності у розв’язці певного відходу від життєвої правди ” Наталка Полтавка ” залишається визначним класичним твором. П’єса Котляревського не сходить зі сцени вже друге століття завдяки життєвій правдивості сюжету, типовості характерів, простоті композиції, багатству мови, відповідності мови й пісенного репертуару, яскравим індивідуальним особливостям дійових осібд

На особливу увагу заслуговує пісенний репертуар першої п’єси Котляревського. Загалом, як уже зазначалося, введення пісень у сценічний репертуар не було тоді новим явищем.

Проте й у цьому Котляревський виступив новатором, самостійним художником, його попередники й сучасники, як правило, брали якусь народну пісню, часто пов’язану з характером дії. У Котляревського пісня є органічною частиною тексту твору, засобом характеристики персонажа. Сміливо використовуючи народні пісні, він опускає деякі частини, а інколи і сам дописує.

Уже було відзначено, що пісня возного “Всякому городу нрав і права” є оригінальним сатиричним твором Котляревського, в якому використано певну фактуру вірша Г. Сковороди.

Чимало народних пісень, використаних Котляревським, були широко відомі, навіть надруковані в різних джерелах. Так, гумористична пісня виборного “Ой під вишнею, під черешнею” уже тоді була знана з численних друкованих джерел Ш6. Котляревський використав її з незначними відмінами, відкинувши два останні рядки.

Пісня виборного “Дід рудий, баба руда”, “нісенітниця”, за його виразом, складається, власне, з трьох пісень і є, як влучно висловився А. Шамрай, “попурі” з народних пісень. Усі три пісні відомі з фольклорних джерел, але надруковані, правда, пізніше, наприклад, пісня “Ішли ляхи на три шляхи” у “Трудах” П. Чубинського (1874). Початок другої пісні Котляревський переробив, пристосувавши до місцевих умов. У народній пісні співається:

В понеділок дуже вранці,

Ішли наші новобранці…

У “Наталці Полтавці”:

Ой по горі по Панянці В понеділок дуже вранці Ішли наші новобранці…

Народного походження пісня Петра “У сусіда хата біла” (надрукована 1790 року), але подана дещо скорочено. Друга його пісня “Та йшов козак з Дону, та з Дону додому” також узята з фольклору (надрукована 1812 року і зустрічається в пізніших збірниках-1834, і 840, 1861, 1874). В усіх відомих нам варіантах козак проклинає свою долю. У фольклорі доля відповідає козакові:

Козаче-бурлаче! Дурний розум маєш, Що ти свою долю марно проклинаєш. Ой не винна доля, винна твоя воля,- Що ти заробляєш, то все пропиваєш…

Таке закінчення народної пісні не відповідало характерові образу Петра. Тому Котляревський, зберігши строфу фольклорного оригіналу:

Другим даєш липше, мене ж обижаєш, І що мені миле, і те однімаєш…

Дає свій власний, оригінальний варіант закінчення пісні:

Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі, Ой коли б ти, доле, вийшла ко мні в поле, Тоді б ти згадала, кого обижала.

Значно переробив і доповнив Котляревський пісню Миколи “Гомін, гомін, гомін по діброві”. Пісня фольклорного походження, відома вже в рукописних збірниках початку XIX століття; у скороченому варіанті її вперше надруковано в “Грамматике малороссийского наречия” О. Павловського (1818), а в поширених варіантах у збірках М. Максимовича (1827,1834).

У всіх відомих нам варіантах народної пісні мати просить сина повернутись додому. Син відповідає, що він ніколи не повернеться й загине в бою. Котляревський відкидає цю кінцівку й доповнює текст кількома строфами. Коли в народній пісні йшлося тільки про боротьбу з турками й ордою, в пісні Миколи згадується й про боротьбу із шляхтою. І нарешті дописана була нова кінцівка:

“їди, сину, іди, сину, пріч од мене,

Нехай тебе москаль возьме, нехай тебе москаль возьме”.

“Піду, мати, москаль мене добре знає,

Давно уже підмовляє, давно мене підмовляє.

У москаля, у москаля добре жити,

Будем татар, турків бити, будем татар, турків бити”.

Значно складнішим був творчий процес щодо деяких інших пісень. Так, пісня Петра “Сонце низенько” ніби дуже подібна до відомих народних пісень, що надруковані в збірниках М. Максимовича та П. Чубинського, але порівняння цих пісень з піснею Котляревського, зроблене А. Шамраєм і П. Волинським, показало, що пісня в “Наталці Полтавці” є, власне, оригінальним твором автора (не випадково її передрукував П. Чубинський у своїх “Трудах” нарівні з народними піснями). Котляревський взяв од народної пісні навіть не мотив, не тему і не форму, а тільки заспів, певний фольклорний прийом поетичного паралелізму, і написав оригінальну пісню, що є, власне, монологом Петра.

Дещо подібним був творчий процес створення пісні Наталки “Чого ж вода коломітна, чи не хвиля збила?” Основа її народна – варіанти її надруковані в збірниках М. Максимовича, А. Метлинського, П. Чубинського та ін. Порівняння з народними варіантами показало, що початок досить близький до фольклору, але друга її половина є оригінальною, в ній виявляються ліричні почуття Наталки:

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку! Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку. Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті! За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

І нарешті, в “Наталці Полтавці” є група пісень, цілком самостійно написаних Котляревським: “Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться”, “Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву”, “Ой я дівчина Полтавка” та ін. Ясна річ, що й ці оригінальні пісні мало відрізняються від народних своїм світовідчуванням, ліризмом, стильовими засобами. Коли брати пісні ліричного жанру в п’єсі, незалежно від їх походження, всі вони являють між собою певну спільність, цілість і без глибокого дослідження не можна відрізнити оригінальні пісні Котляревського від певних відомих уже фольклорних зразків. Тим більше, що пізніше пісні з “Наталки Полтавки” йшли в народ і сприймалися як народні.

Питання музичного оформлення “Наталки Полтавки” ще мало досліджено. Відомо тільки, що за життя Котляревського музику до пісень написав А. Барсицький. Пізніше музику до п’єси писали А. Єдлічка, І. Ландвер, О. Маркевич, Васильєв. Опера М. Лисенка написана 1890 року.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ виборного також розкривається засобами реалістичної типізації

Categories: Нові твори

Links