Трагедія української жінки (За поемою Т. Шевченка “Катерина”)

Найпринизливішим твором про долю жінки є поема Великого Кобзаря “Катерина”. Доля збезчещеної дівчини, яку зобразив Т. Г. Шевченко, була типовою для тих часів. Поета, який сам вийшов з низів суспільства, дуже хвилю­вала трагічна доля української жінки:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люди,

Роблять лихо з вами.

Цей своєрідний вступ до поеми й багато інших рядків Шевченка настільки глибоко ввійшли до свідомості наро­ду, що їх можна вважати невід’ємною часткою українського менталітету. Деякі

дослідники зазначали, що це звер­тання адресоване до всієї України. Принаймні сьогодні ми добре розуміємо, що мав на увазі наш Кобзар.

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Доля зробила Катерину покриткою, і вона пішла мандрувати світом. Важко зрозуміти тогочасну мораль, згідно з якою дочку з немовлям на руках батьки виганяють з дому. Катерина йде в Московщину шукати свого москалика. Важко йти пішки в незнані краї і не легше брати милостиню:

Не питайте, чорнобриві,

Бо люди не знають;

Кого Бог кара на світі,

То й вони карають…

До таких невтішних висновків

приходить поет, вболі­ваючи за долю своєї героїні. Катерині вдалося побачити москаля-зрадника. Це сталося взимку на шляху: нещасна зустріла коханого, який їхав зі своїм загоном.

“Покинь мене, забудь мене, та не кидай сина”, – благає Катерина. Та офіцер глухий до цих слів. Так, для мос­калів це, мабуть, також досить типовий випадок.

Фінал поеми набуває величі шекспірівської трагедії: покинувши Івася на шляху, Катерина втопилась. Малий вижив, виріс і став ходити з кобзарем. Якось Івася зустрічає його батько. Упізнавши сина, він не хоче взяти дитину з собою й швидко одвертається, їхні долі навряд чи перетнуться ще раз.

Для Кобзаря образ Катерини є втіленням трагедії ук­раїнської жінки. Жінка для Шевченка є не лише скарбни­цею духовної краси, а й божеством, яке здатне дарувати життя. Але до жінки треба ставитися не лише з повагою, а і з розумінням. Життєва помилка не може бути приво­дом для вилучення жінки з сім’ї. Але споконвічні забобони заважають вільному розвитку жіночої натури, і це дуже добре розумів Кобзар.

Тарас Григорович Шевченко своєю поемою “Катерина” довів, що в суспільстві визріває нове розуміння ролі жін­ки – як рівної серед рівних. Демократичні засади, на яких базувалася творчість Кобзаря, набували все більшої значущості. Шевченко передбачає майбутнє: за кілька років по смерті Кобзаря з новою силою продовжиться рух жінок за емансипацію, який триває, здається, аж до сьогодні. Але на час написання поеми “Катерина” все було по-старому: народ тягнув своє ярмо, страждала жінка. До волі, до щастя, до гідності лишалося досить багато часу. І мандрували Шляхами старці:

Полічили, що достали,

Встали сіромахи,

Помолились на схід сонця,

Пішли понад шляхом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагедія української жінки (За поемою Т. Шевченка “Катерина”)

Categories: Твори на вільні теми

Links