УТВЕРДЖЕННЯ ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНОЇ СУТНОСТІ ЛЮДИНИ, ЇЇ ТВОРЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ У ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ “ЛІСОВА ПІСНЯ”

УТВЕРДЖЕННЯ ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНОЇ СУТНОСТІ ЛЮДИНИ, ЇЇ ТВОРЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ У ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ “ЛІСОВА ПІСНЯ”

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

I. Художні особливості драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”.

II. Образ Мавки як утілення духовної краси:

1. Портретна характеристика героїні.

2. Зображення вчинків, дій.

3. Внутрішній портрет (у монологах, взаєминах з іншими персонажами драматичної поеми).

III. “Не зневажай душі своєї цвіту…”

Варіант 2

I. Для чого людина приходить у цей світ:

невідповідність між високим покликанням і сірою буденністю.

II. Протест проти міщанської заспокоєності, самозадоволеності, зажерливості у драмі-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”.

III. “Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно залишилось від мене”.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Робота над драматичною поемою “Лісова пісня” тривала порівняно недовго. З липня 1911 року Леся Українка розпочала втілювати свій творчий задум, повернувшись з Єгипту після лікування, а вже 25 липня був готовий чорновий варіант твору. Ця робота настільки виснажила миткиню фізично, що, за її власними словами, вона

була хвора і досить довго “приходила до пам’яті”.

Джерелами твору стали дитячі спогади Лесі Українки про подорож до Нечимного. У листі до матері, Олени ГІчілки, Леся писала: “А то ще я й здавна тую мавку “в умі держала”, ще аж з того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігла самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привідилась мавка…”. Про цю подорож згадувала і сестра Лесі Українки – Ольга О. Косач-Кривинюк: “Навколишня чарівна природа захоплювала сестру. Разом з матір’ю ми побували в урочищі Нечимне біля села Скулин, в 15 кілометрах від Колодяжного. Дрімучий ліс. Ночували ми в хатці селянина – дядька Лева. З хатки, у якої було лише три стіни, відкривався вид на лісове озеро. Тут у сестри зародилася думка про “Лісову пісню”, яку вона написала років через двадцять. Три дні, проведені в оточенні незайманої природи, справили враження на все життя”.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості, можемо бачити, якою силою може ставати в людині високість її помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.

О. Гончар

Адже людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити, крім потворностей життя, і його красу.

О. Гончар

Ні, милий,

Ти душу дав мені, як гострий ніж

Дає вербовій тихій гілці голос…

Леся Українка

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

Портрет Лукаша (ремарки): “Лукаш – дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку”.

Опис Мавки в ремарках змінюється, залежно від описуваних подій – так відтворюється зміни її душевного стану: “З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка в ясно – зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах”.

“Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови”.

“Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається”; “при одній стіні чорніє якась постать, що знеможена прихилилась до одвірка, в ній ледве можна пізнати Мавку; вона в чорній одежі, в сивому непрозорому серпанку, тільки на грудях красіє маленький калиновий пучечок”.

Монолог Мавки, звернений до Лукаша:

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно

Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло…

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Драматична поема – це художній твір, у якому поєднуються жанрові форми драми й ліро-епічної поеми. Ознаками драматичної поеми є: відсутність розгорнутої драматичної дії; конфлікт світоглядних та моральних принципів героїв як основа сюжету; напруженість і гострота вираження художньої думки; перевага ліро-епічного елементу над драматичним.

Драма-феєрія – жанр драматичного твору, для якого характерний фантастично-казковий сюжет. Героями твору можуть бути не тільки люди, а й вигадані автором фантастично-міфічні істоти.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

“Глибоким протестом проти міщанської заспокоєності, самозадоволеності, зажерливості насичена “Лісова пісня”, побудована на якйнайтонше відтворених поетесою народних волинських легендах. Це найсамобутніший твір Лесі Українки, фантастичний і реалістичний водночас, ніжний і гнівний, сумний і глузливий. Читаючи цю драму, згадуєш і “Сон літньої ночі” Шекспіра”, і “Снігуроньку” Островського, й “Раутенделяйн” Гауптмана, – проте Лесина Мавка незрівнянна й неповторна своєю національною особливістю, своєю загальнолюдською значущістю”.

М. Бажан

“…вся творча практика Лесі Українки варіює і розгортає проблематику не об’єктивного історичного характеру, а питання дискурсивні, проблематику, пов’язану з характером, змістом, формою, підтекстом і контекстом людського існування та спілкування “.

Т. Гундорова

“Для Лесі Українки творчий процес – це одержимість, фатум, бажання творити, якому ніщо не повинне стояти на перешкоді. Мотив протистояння митця і юрми стає наскрізним для Лесі Українки в пізній ліриці, а також у творах “Орфеєве чудо”, “У пущі”, “Лісова пісня” та ін.”.

Г. Соловій

ПРИКЛАД ТВОРУ

Хвора сорокарічна жінка розклала перед собою папірці й глибоко замислилась. Вона ще не знає, що до смерті залишилося якихось два роки… Але що їй смерть, чи боїться вона її? Ця жінка знала, що таке біль, гострий, нестерпний, від якого не можна врятуватися… Тіло, мов в’язниця для духу, який рветься кудись далеко-далеко. “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов “слушний час” – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік”, – писала вона наступного року матері, повідомляючи про те, як виник задум драми-феєрії “Лісова пісня”. Драма Мавки в чомусь була схожа на її життєву драму. Мрійлива дівчинка стала заручницею обставин, її душа співала, але жорстока реальність примушувала повсякчас страждати. Мабуть, саме тому в “Лісовій пісні” прозвучав нечуваної сили й краси гімн “вільній людині”.

У чарівному світі Лесі живуть істоти з паралельних світів. Вони діти природи, які, на відміну від людей, не наважилися зрадити свою матір. У світі панує гармонія: “старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, – повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду…”. Десь далеко чується голос сопілки, від якого прокидається Мавка після зимового сну. Вона вражена тим, що ця неземна мелодія породжена людиною. Природа пробуджується від пташиних пісень, пробуджуються і почуття в серці головної героїні, зачарованої піснями Лукаша. Бідна лісова істота, незнайома із людським світом, вірить, що люди уміють ніжно кохати, творити щось “вічне і величне”. Зачарована музикою, Мавка закохується в Лукаша. Юнака також вражає врода чарівниці, її очі, що змінють колір кожної миті, її незвичайна, багата й поетична мова:

Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,

Як дівчина… ба ні, хутчій як панна,

Бо й руки білі, і сама тоненька,

І якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очі не зелені?

Так зароджується кохання людини і чарівної істоти. Слід зазначити, що цей сюжет є доволі популярним у світовій літературі. Згадаймо твори Е. По, Г.-Х. Андерсена, Г. Гауптмана та ін. Проте Леся Українка зберігає тільки схему сюжету – випадкова зустріч, зародження почуттів, чудові перетворення, втручання потойбічної сили, агресія людей, руйнація стосунків, смерть героя. Цю схему Леся Українка наповнює національним колоритом і світосприйняттям. У першу чергу, це стосується концепції людина-природа. Давні українці переважно займалися сільськогосподарською діяльністю, тому природу сприймали як живу істоту. Кожне явище природи мало свого духа, якого слід було задобрити, аби він не розлютився і не завдав шкоди. З розвитком науки й техніки ставлення людини до природи змінилося. Та картина волинського лісу, що постає на початку твору, істотно змінюється, коли люди розпочинають своє господарювання: “На галявині вже збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця, на другій – жито. На озері плавають гуси”. Природа віддає людині всі свої багатства, але чи здатна людина це оцінити?

Картини природи – у її первісній красі та спотвореній людиною – є тлом, на якому розгортається конфлікт поеми. Закохана Мавка знайомиться із мамою Лукаша, але жінка невдоволена вибором сина. Вона хотіла бачити поруч із ним людину, а не якусь лісову істоту. Незважаючи на те, що Мавка допомагає виконувати найважчу роботу, мати Лукаша називає її відьомським кодлом і докоряє за розпущене волосся, за посаджені квіти, які нікому не потрібні.

Погодившись на умовляння матері, Лукаш відштовхує від себе Мавку і тим самим убиває свою душу. Але в природі смерть часто стає початком нового життя. Так само відбувається із головними героями поеми. Очищувальний вогонь змінює Лукаша. Він усвідомлює свою провину перед коханою. І тоді вона відроджується для того, щоб вселити в його серце надію. Остання сцена драми символічна: “Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця…”. На початку твору Мавка прокидається після зимового сну, а наприкінці – зимовий пейзаж. Отже, Лукаш ще може сподіватися, що настане весна, і його Мавка знову оживе…

Як згадувала пізніше Леся Українка, за перо спонукали її взятися дитячі спогади. Милуючись красою рідної країни, всотуючи чисте свіже повітря, слухаючи веселі й сумні оповіді, насолоджуючись піснями, вона мріяла про диво – зустріч із лісовою красунею Мавкою. Будучи маленькою дівчинкою, Леся потай вибігала вночі, аби зустріти цю міфічну істоту. І сама собі не могла відповісти на питання, чому так хотіла цієї зустрічі. Але прочитавши “Лісову пісню”, ми можемо відповісти на це питання. Мавка – це уособлення духовної краси й сили, одвічного потягу людини до гармонії всесвіту, непримиренність із буднями, заповненими суєтними справами. Це ідеал, якого прагне творча особистість усе своє життя – позбутися тілесних кайданів, що принижують її дух, роблять слабкою й безпомічною.