Усвідомлення необхідності жалю й поваги до людини в оповіданні А. П. Платонова “Юшка”
Оповідання А. П. Платонова “Юшка” необхідно читати кілька разів, щоб краще зрозуміти щирий зміст добутку. На перший погляд тут мова йде про людину, про яке можна сказати, що він “не від миру цього”. Дійсно, Юшка не схожа на всіх навколишнім. Його разюча несхожість на інші не має пояснення.
Юшка таким, мабуть, народився Він немов з іншої планети, чим ті, хто живе в його містечку. Ми нічого не знаємо про життя Юшки. Перед нами він з’являється старим, хоча йому всього лише біля сорока років.
У Юшки було нелегке життя Але він сам не
Юшку, дійсно, не турбують питання особистого комфорту й благополуччя. Здається, що він не думає взагалі ні про що – тільки лише працює з ранку до вечора, а один раз у рік іде кудись вдеревню. Життя Юшки нікого не цікавить, хіба що роздратовані перехожі зганяють на ньому своє зло, або ж діти розважаються, знущаючись зі старого.
Оповідання Платонова дуже короткий. Буквально через кілька сторінок ми довідаємося про смерть
На початку оповідання Юшка з’являється перед нами нікому не потрібним, нещасним, всіма зневажуваним і вбогим. Наприкінці оповідання ми розуміємо, наскільки він вище й значніше, ніж дріб’язкові й злісні люди, які все життя йому досаждали И відразу ж встає питання про усвідомлення необхідності поваги й жалю до людини. Нехай ця людина так несхожа на всіх навколо, нехай він здається непотрібним і марним… Втім, кому дане право ділити людей на корисні й марних? В оповіданні Платонова п’яні озлоблені перехожі беруться судити про це.
Але чим же вони самі краще Юшки? Тільки лише тим, що сильніше? Або в них є якісь інші достоїнства. На жаль, про їхні достоїнства ми так нічого й не довідалися протягом усього оповідання. А про те, що зробила Юшка для всіх, у тому числі й для недалеких жителів свого містечка, ми довідаємося наприкінці оповідання.
Завдяки Юшці в містечку з’явився лікар, готовий лікувати від найтяжкої хвороби – туберкульозу, причому не вимагаючи навіть найменшої плати за свою роботу Поки був живий Юшка, нікому в голову не приходило хоча б пошкодувати його. І мовлення вуж тут ніяк не може йти про повагу до нього або хоча б про жаль. Після того, як черговий перехожий зганяв на старому свій поганий настрій, Юшка залишався лежати в пилу. Іноді в нього не було сил піднятися.
І тоді приходила дочка хазяїна кузні, у якого Юшка жив і працювався Дочка хазяїна також ставилася до старого із презирством. У її душі не було жалості до нього. “Краще б ти вмер, Юшка, – говорила хазяйська дочка. – Навіщо ти живеш?
” Здавалося б, хто дав їй право міркувати про те, для чого живе людина. Але вона не почуває жалі й не розуміє цінності життя такої людини, що нікому не потрібний. Адже саме таким виглядає Юшка Тим часом сам він не розуміє подібних питань. “Юшка дивився на неї з подивом. Він не розумів, навіщо йому вмирати, коли він народився жити”.
Виходить, що Юшка набагато розумніше, ніж навколишні його люди. Адже він усвідомить цінність жизнивообще й своєї зокрема. Він намагається пояснити це. Але його ніхто не розуміє. “Це батько-мати мене народили, їхня воля була, – відповідала Юшка, – мені не можна помирати, і я батькові твоєму в кузні допомагаю”.
Звичайно, з погляду навколишніх, робота в кузні не виглядає належним виправданням життя нещасного старого. Дочка хазяїна кузні не намагається хоча б поспівчувати Юшці. Вона, як і всі сусіди, безапеляційно судить про його непотрібність, її думка щодо його існування повністю збігається з думкою більшості: “Іншої б на твоє місце найшовся, помічник який! ” Юшка намагається виправдати себе, своє існування. У його словах таїться неясна надія, що жорстоко руйнується дочкою хазяїна кузні.
“- Мене, Даша, народ любить! Даша сміялася. – У тебе зараз кров на щоці, а минулого тижня тобі вухо розірвали, а ти говориш – народ тебе любить!.. – Він мене без поняття любить, – говорила Юшка. – Серце в людях буває сліпе”.
Юшка набагато мудріше, ніж усі, хто його оточує. Правда, його мудрість занадто відрізняється від законів, по яких живуть у суспільстві. Правила й закони людей, що оточують Юшку, можна назвати звіриними. Саме тому старий і викликає загальну лють Він слабшав, не може захистити себе. А в суспільстві не прийняте жаль, і про повагу ніхто навіть не замислюється.
Платонов зображує цілком повсякденну ситуацію, що, на жаль, зустрічається дуже часто. І от слова, які довелось почути Юшці, були сказані черговим веселим перехожим: “Чого ти землю нашу топчеш, боже опудало! Хоч би ти помер, чи що, може, веселіше стало б без тебе, а то я боюся скучити… ” Юшка посмітив заперечити, “мабуть, перший раз у житті”. “- А чого я тобі, чим я вам заважаю!..
Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний, як і ти, без мене теж, виходить, не можна!.. Перехожий, не дослухавши Юшку, розсердився на нього: – Так ти що! Ти чого заговорив?
Як ти смієш мене, самого мене із собою рівняти, юрод негідний! ” Це були останні слова, які довелось почути Юшці на цьому світлі. У душі перехожого не з’явилося ні краплі жалю. Він ударив старого й спокійно пішов додому пити чай.
Юшка вмер. Смерть нещасного старого лягає незмивною плямою на жителів містечка. Їхня черствість і жорстокосердість привела до того, що сама добра й сама безмовна людина вмерла, так і не відчувши тепла, жалю, поваги Люди думали, що без нещасного старого їхнє життя буде краще?
Але вони помилялися. “Однак без Юшки жити людям стало гірше. Тепер вся злість і знущання залишалися серед людей і витрачалися меж ними, тому що не було Юшки, що сумирно терпели всяке чуже зло, жорстокість, глузування й недоброжелательство”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)