Тема мужності й самовідданості в оповіданні М. А. Шолохова “Доля людини”

Тема мужності й самовідданості проходить червоною ниткою в оповіданні Михайла Шолохова “Доля людини”. Ці два поняття стають найважливішими для образа головного героя. Андрій Соколов зміг крок за кроком перебороти не тільки негоди, що зустрічаються на шляху, але й переступити через “не можу”, коли сили вже залишали його. І все це стосується не тільки військової служби, але й періоду полону. Коли ж найважча смуга залишилася за, доля знову завдала удару людині: гинуть його рідні “Виходить, я два роки з мертвими розмовляв?!

И тепер уже не мужність, а самовідданість бере гору в цій людині. Андрій Соколов зміг зібрати останні щиросердечні сили, щоб відправитися на те місце, де було колись прекрасне сімейне життя, затишна домівка, що змогла створити Ирина. Знову й знову доля немов обухом б’є по голові мужньої й самовідданої людини – Андрія Соколова Сімейне життя його спочатку руйнує голод, а потім і жахливе лихо – війна.

Новим випробуванням для мужньої людини стає прощання з улюбленою жінкою й дітьми. Андрій намагався відіпхнути її, але вона пригорнулася до нього “як аркуш до гілки” і тільки вся тремтіла. На півслові обриває

своє оповідання Андрій, і в нього щось неначебто “клекоче й булькає в горлі”. Але й тут головний герой зміг пересилити себе, упоратися із хвилюванням і продовжити своє оповідання Можливо, це вдалося ще й тому, що Горе його слізьми не вийшло, Адже навіть останній удар – загибель сина – не змусили упустити й сльозинки такій людині.

” Товариші-Друзі мого Анатолія сльози витирають, а мої невиплакані сльози, видно, на серці застигли”. І тепер головний герой зустрів співрозмовника, щоб поділитися з тим, що нагромадилося в нього на душі. З перших фронтових днів перед нами встає образ людини не тільки мужнього, але й розуміючого. Адже мужність – це не тільки вміння боротися із чимсь або протистояти негодам.

Це здатність людини удержати в собі свої переживання, невдачі й негоди “На те ти й чоловік, на те ти й солдат, щоб усе витерпіти, усе знести, якщо до цього нестаток покликав”. Цим висловленням Андрій засуджував тих, хто писав додому жалісливі листи. Немов перевіряючи на міцність, доля нанесла Соколову новий удар – плівок.

Саме стійкість духу допомогла Андрію перебороти всі приниження полону. Саме морально й духовно виграв “двобій” головний герой на прийомі в герр лагерфюрера. Зібравшись із духом, там він думав тільки про одному: “…у мене є своє, російське достоїнство й гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися”. Однак не всі витримують тяготи війни.

Деякі вважають, що поступка перед совістю допоможе їм сухими, а головне, живими й непошкодженими вийти зі сформованої ситуації Таким в оповіданні з’являється Крижнев, що у полоні зовсім забуває про товаришів. “Товариші, – говорить, – залишилися за лінією фронту, а я тобі не товариш, і ти мене не проси, однаково вкажу на тебе. Своя сорочка до тіла ближче”. І Соколов приймає вірне в тій сформованій обстановці рішення – придушити зрадника. Цим він не стільки рятує багатьох, скільки дає шанс пройти й вирватися із цих кіл пекла Адже саме товариші підтримали його на початку цього шляху.

“Але наші підхопили мене на лету, заштовхали в середину й півгодини вели під руки”. За такою підтримкою товаришів тільки цілеспрямована й самовіддана людина змогла пройти цей нелегкий шлях. “Одна шкіра залишилася накостях, та й кістки-те свої носити було не під силу.

А роботу давай і слова не скажи, так таку роботу, що ломового коня й те не впору”. Коли ж Соколов зважився бігти, помітимо, що це не перша його спроба, то думав при цьому, як допомогти своїм. “Твій майор з його портфелем нам дорожче двадцяти “мов””, – похвалив полковник колишнього військовополоненого Довгих два роки полону допомогли пережити тільки спогаду про рідні. Але “усе звалилося в єдину мить, залишився я один”. Війна зруйнувала життя головного героя.

Він знову залишився один із глибокою не раною, що гоїться, у серце, що згодом і пошаливать стало И тільки маленький шарпак зміг розтопити лід у душі самовідданої людини. Тепер саме він стає опорою й натхненником для Андрія. Цей чоловічок став для нього тим, заради кого знову можна терпіти негоди й мужньо й самовіддано переборювати будь-які виникаючі перешкоди. В оповіданні є й інші персонажі, які теж стикаються із центральними поняттями теми твору.

Це й військовополонені, завжди готові допомогти іншому: “Боже тебе упаси падати! Іди з останніх сил, а то вб’ють”. И друзі, що притулили самотню душу після війни. Але особливо в цьому ряді мужніх людей коштують жінки й діти: “Які ж це плечі нашим жінкам і детишкам треба було мати, щоб під та-який вагою не зігнутися!

” Чоловіки й молоді хлопці перебуваючи на передовий, сміло крокували в бій чи не тому, що були впевнені, що їх прикриває надійний тил. Ці слабкі й беззахисні люди не тільки самовіддано трудилися для фронту, але й допомагали мужнім бійцям не зламатися. “Але ж у полоні я майже щоночі про себе, звичайно, і з Іриною й з детишками розмовляв…” Ще однією мужньою людиною на сторінках оповідання є військовий лікар Він і в полоні не забуває про свою професію.

Надавши медичну допомогу навіть у такій складній обстановці, він дає військовополоненим шанс знову згодом виявитися на волі, а не загинути по дорозі до цієї мети. Адже ще не відомо, скільки життів урятували от такі військлікарі. І знову ця відважна людина продовжує обхід: “От що значить теперішній доктор!

Він і в полоні й у сутінках свою велику справу робив”. Оборотний увага ще на один не стільки мужнього, але дуже самовідданого героя – шарпака, що став сином Андрію Соколову. А в чому ж проявляється ця якість у маленького чоловічка, у якого “личко все в кавуновому соку, покритому пилом”, і “глазенки як зірочки вночі після дощу”? Це видно по його впевненості, що батько живий і обов’язково знайде його.

“Я знав, що ти мене знайдеш! Однаково знайдеш! Я так довго чекав, коли ти мене знайдеш”!

И саме так цей мужній маленький шарпак зміг наповнити життя іншої людини змістом. Він своєю маленькою долею показав, як самовіддано можна чекати й сподіватися на зустріч із рідною людиною. Тема мужності й самовідданості проявляється не тільки в образі головного героя. Завдяки цим якостям багато інших персонажів проходять сувору школу життя И ці дві сутності людини, виховані з дитинства або щеплені під час виховання й дорослішання, стає потужною опорою в будь-який, часом самий важкий момент життя людини.

Доля просто не в силах перемогти їх або зруйнувати. “І хотілося б думати, що цей росіянин людина, людина непохитної волі, видюжит, і біля батьківського плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витерпіти, усе перебороти на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема мужності й самовідданості в оповіданні М. А. Шолохова “Доля людини”

Categories: Шкільні твори

Links