Урок додаткового читання. Е. Гофман. “Золотий горнець”

Урок зарубіжної літератури 9 клас

УРОК № 34

Тема. Урок додаткового читання. Е. Гофман. “Золотий горнець”

Мета: Поглибити знання про творчість Гофмана; ознайомити учнів з твором Е. Гофмана “Золотий горнець”; виховувати інтерес до літератури та мистецтва.

Обладнання: схема.

Тип уроку: Додаткове читання з елементами аналізу епічного твору.

Художник – не професія,

Художник – спосіб життя.

Е. Гофман

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Два паралельні світи можуть, перехрещуватися,

можуть існувати паралельно, але завжди існує трагічне, хоча й іронічно осмислене протиріччя між світом таланту і фантазії та світом бездуховності й обмеженості. Гофмана не зрозуміли сучасники, але вже через декілька десятиріч після його смерті письменника почали вважати пророком. Едгар По, Оноре де Бальзак, Федір Достоєвський, Олександр Блок, Франц Кафка та багато інших вважали Гофмана своїм учителем. У першій книзі “Фантазії в манері Калло. Листи з щоденника мандруючого ентузіаста” Е. Гофман стверджує: художник – не професія, художник – спосіб життя. Таким є Ансельм із новели “Золотий горнець” (1814). Уже ця рання новела демонструє основні особливості творчості Гофмана: зображуючи матеріальний світ, він майстерно передає колорит через естетичну деталь (дія відбувається в Дрездені, місто легко впізнати), реально відображає життя німецького бюргерства (мрії Вероніки є типовими мріями духовно обмеженої особистості жіночої статі). “Золотий горнець” так само, як і “Крихітка Цахес”, приголомшує своєю чудернацькою фантастикою. Але чим неймовірнішою є пригода, тим стає більш очевидним – усе це є плодом нестримної вигадки письменника, усе це є казкою. Сьогодні ми про казку й поговоримо.

II. Робота над темою уроку

Колективне складання схеми сюжетної лінії твору.

Цитатний коментар до схеми

Пригода біля Чорної брами, “…один молодик…з поквапу потрапив просто в кошик з яблуками та пиріжками старезної гидезної перекупки… На вереск старої всі кумасі покинули свої столики з пиріжками та горілкою, оточили юнака і ну шпетити його на всі заставки, а він, запалавши з сорому й збентеження, спромігся лише подати їй свого маленького, не дуже повного гаманця, якого стара пожадливо видерла йому з рук і вмить сховала… Хрипкий, пронизливий голос старої був такий страшний, що всі мимохідні здивовано зупинялись, і сміхи, які при початку залунали були, вмить стихли…”

Прокляття старої відьми. “А, тікаєш, чортів сину, скоро в пляшці згорбиш спину!” (Тут і далі переклад С. Сакидона).

Роздуми під бузиною. “Таки й правда – народився я собі на горе та біду!..”

Три змійки. Почуття кохання. “…Анзельм побачив, що одна змійка простягла голівку до нього. Немов електричний струм пронизав його наскрізь, він весь затремтів, глянув застиглим поглядом угору й побачив двійко чудових синіх очей, що з невимовною тугою дивилися на нього, і невідоме досі почуття небесної втіхи й найглибшого болю немовби пронизало йому груди. І поки він, повний гарячої жаги, дивився в ті чудові очі, солодкі акорди кришталевих дзвіночків забриніли ще дужче, іскристі смарагди посипалися на нього, оповили його золотим плетивом, вилискуючи тисячами іскор, граючись миготливим золотом барв… І що більше поринав Анзельм у погляд чудесних очей, то гарячіше ставала його туга, палкіше жага. І раптом все зарухалось, заворушилось, немовби прокинулось до радісного життя. Квіти пахтіли навколо нього, і їхній дух линув, ніби чудовий спів тисячі флейт, а відгомін того співу золоті вечірні хмарки, що летіли мимо,, посли з собою в далекі краї…”

Уранішнє піднесення та ще одна зустріч із відьмою. “Все йшло якнайкраще. Здавалось, його вела щаслива зірка, краватка сиділа добре, ніде ніщо не розпоролося, жодна петелька на чорних шовкових панчохах не порвалась, вичищений капелюх ні разу не впав у пилюку… він хотів узятися за… молоток, як раптом металеве обличчя засвітилось гидким синім світлом і розтягнулось у мерзенну посмішку. Ах! Та це ж обличчя перекупки з-під Чорної брами! Гострі зуби заклацали в роззявленім писку, і звідтіль зарипіло, захрипіло: “Дурршо! Дуррню! Дуррню! Стривай, стривай! Чому тікаєш? Дурршо!..””

Натхнення від кохання. “…Студент Анзельм уже кілька днів працював у архіваріуса Ліндгорста, і ті години праці були для нього найщасливіші в житті, бо тут, завжди вчуваючи любі звуки, втішні слова Серпентиниці, а часом навіть тихий і ніжний, як весняний легіт, дотик її подиху, він проймався ніколи не знаним почуттям утіхи, що сягала іноді до найвищого блаженства. Всі злидні, всі дрібні турботи його мізерного існування вилетіли з серця і голови, і в новому житті, що зійшло для нього в сонячному сяйві, Анзельм збагнув усі чуда вищого світу, які передше сповняли його подивом та острахом… Він прислухався до кожного її слова, що відлунювало в найпотаємніших глибинах його душі і, немов яскравий промінь, запалювало в ньому небесну втіху…”

Розповідь Серпентини. “…Бережися старої, коханий Анзельме, вона твій ворог, бо твоя по-дитячому чиста душа вже багато знешкодила її злих чаклунств. Будь вірний, вірний мені, і ти скоро прийдеш до мети…”

Відчуття скляної сулії, “…пожалій, ласкавий читальнику, студента Анзельма, який спізнав ці невимовні муки у своїй скляній тюрмі; але він почував, що й смерть не могла б звільнити його, бо хіба ж не прокинувся він із непритомності, в яку запав через надмірні муки свої… Він не міг ворухнутися, його думки билися об скло, приголомшували неприємними звуками, і замість виразних слів, якими раніше промовляла його душа, чув лише глухе гудіння безумства…”

Ще одна сутичка із відьмою; відмова від одруження із Веронікою. ” …вдивляючись пильніше, він бачив, як усе виразніше з нього виступали огидні риси зморщеного обличчя старої жінки, а раптом біля полиці стала перекупка з-під Чорної брами… “…Ти моїм синочкам розтоптав обличчя, а мені обпік носа, проте я на тебе не маю зла… Бо ти раніше був порядний хлопець і моя донька тебе любить. Але з сулії не вилізеш, поки я тобі не допоможу…” – “…Лише твої пекельні чари призвели мене до злочину, який я мушу тепер відпокутувати… Я не хочу бути радцею, наколи й не гляну на Вероніку, яка через тебе зваблює мене лише на лихо. А не стане Зелена змійка моєю, то я загину з туги й болю. Геть, геть, паскудна поторочо!””

Поєдинок добра і зла. “…Стара, сповнена люті й відчаю, кинула горнець назад себе, скочила до архіваріуса і, розчепіривши закарлючені пальці, хотіла вчепитися в нього пазурами, але архіваріус швидко зірвав свій шлафрок і жбурнув його на стару. Тоді зашипіло, забризкало, затріщало блакитне полум’я із пергаментових аркушів, стара заметушилась, виючи з болю… кіт і папуга в лютій борні, пирхаючи й ревучи, метались по кімнаті. Нарешті папуга повалив кота дужими крильми па землю і, міцно тримаючи його, запустив у нього пазури, аж той у смертельних корчах страшен-но завив і застогнав, видовбав йому гострим дзьобом палаючі очі, й з них бризнула вогненна піна. Густий чад здійнявся звідтіль, де стара впала на землю під шлафроком…”

Перемога, “…коли студент Анзельм, дуже зрадівши з поразки паскудної перекупки, яка його штовхала до загибелі, глянув на архіваріуса, то знову побачив високу, величну постать князя духів, що дивився на нього з невимовною приємністю та гідністю. “Анзельме,- промовив князь духів,- не ти, а ворожі стихії, що по – руїнницькому Намагалися вдертися в твою душу й відірвати тебе від самого себе, винні в твоїй зневірі. Ти не зрадив своєї мети, будь вільний і щасливий”. Блискавка пронизала все єство Анзельмове, чудесна музика кришталевих дзвіночків залунала дужче й могутніше, ніж будь-коли, його фібри й нерви затремтіли, але дедалі голосніше лунали акорди по кімнаті; скло, що ув’язнило Анзельма, розприснулось, і він упав в обійми коханої, милої Серпентини”.

III.

IV. Рефлексія

1. Підсумкова бесіда

– Чому міщани висміювали Анзельма?

– Яка подія дала початок дивним пригодам героя?

– Які кумедні випадки вам запам’яталися?

– Про що розповіла Анзельму Серпентина?

– Чому Анзельмові було погано у своїй скляній сулії, а його товаришам – зручно і добре?

– Що символізує в казці сулія?

– Як співвідноситься фантастичне і реальне в казці?

– Чи можливе подібне поєднання в нашому житті?

– Чи схожий головний герой казки “Золотий горнець” Анзельм на Балтазара? Чим? (Балтазар є поетом у душі: він не лише складає вірші, але й відчуває свою єдність з природою, він має дар прозорливця.)

2. Інтерв’ю в автора

– Уявіть, що у вас з’явилась можливість взяти інтерв’ю в Гофмана. Про що б ви у нього запитали? Чому у вас виникли такі запитання?

(Відповіді учнів.)

IV. Домашнє завдання

До наступного уроку додаткового читання “Мазепа у творах світової літератури” прочитати твори В. Гюго “Мазепа”, О. Пушкіна “Полтава”, В. Сосюри “Мазепа”, Ю. Словацького “Мазепа” в групах (об’єднуються учні довільно); підготувати повідомлення про історію створення твору, його жанрову своєрідність, сюжет і художні особливості та стислу характеристику образу Мазепи.