“Учітеся, читайте, і чужому научайтесь…”
Пізнати материк рідної культури можна лише тоді, коли вивчати її в системі світової. Предмет української літератури до того спримітизувався, що навіть імена таких блискучих перекладачів, як Агатангем Кримських, Микола Зеров, Борис Тен, Микола Лукаш, були, а почасти й донині залишаються для нас майже невідомими, не кажучи вже про такі проблеми, як світові сюжети Лесі Українки, вплив Григорія Сковороди на духовний світ Льва Толстого, чи Шекспір і Україна.
Впродовж тисячолітнього існування Україна мала якнайтісніші духовні зв”язки із Сходом
На захист національної культуи, історичної самосвідомості народу, його мови став Т. Г. Шевченко, жорстоко покараний за своє бунтарство і геніальність тюрмами, казематами, вигнанням. І тут сама по собі напрошується паралель: римлянин Овідій, який умирав у снігіх чужини, італієць Данте, позбавлений права жити у Флоренції – центрі гуманістичної культури і українець Шевченко, який карався “в степу безкраїм за Україну”. Він різко висміяв рабське плазування перед іноземщиною. Гостро картає захоплення іноземною культурою. Сам поет з повагою ставився до мов і культур інших народів, але він вважає обов”язковим длч кожної людини знання своєї рідної мови, любов до якої дитина вбирає з материнським молоком. Ось чому поет висловлює своє розуміння необхідності знання рідної мови, культури:” Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…”
Нова доба у літературно-мистецьких взаєминах із світом настає з другої половини ХІХ століття. Франко наполегливо перекладає, досліджує, популяризує на українських грунт сюжет середньовічних легенд, романів, втілює у постаттях греко-римської, східної і біблійної міфології найпекучіші проблеми сучасності. Значного резонансу у світі набуває українська література. Так, наші пісні перекладає німецький дослідник Ф. Боденштедт, творчістю М. Вовчка цікавиться француз Проспер Меріме, ліричні поезії Шевченка студіює англійська письменниця, авторка знаменитого “Овода” Е. Войнич, “… можна помітити, що великий Париж цікавиться Україною, про її літературу робляться звіти, промови. Пісня українська лунає у паризьких салонах і на концертах…” Українську мову і літературу цінили в Європі та інших країнах, та чому ж ми, українці, не цінуємо її, нашу рідну мову. Ми, як несвідомі провінціали, що помічають і поглинають зовнішнє, чи ми люди дозрілі і тямущі, що знають природу, дух, і наслідки засвоювання явищ і беруть їх із середини, в їх культурному єстві. На Україні повинно мати силу тільки українське слово, а не якесь іноземне.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)