Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь

Ці слова великого українського поета аніскільки не втратили своєї актуальності сьогодні. На жаль, особливо болючою для сьогодення є проблема відірваності більшості українців від свого коріння, їх незнання свого походження, роду, історії краю, Вітчизни. Та чи тільки незнання є причиною нашого всенародного лиха? Звичайно, що болючим є сам факт небажання знати свою рідну мову, зберігати і примножувати звичаї і традиції свого народу. Прикро, що більшість українців краще знає чужу мову і чужі традиції, аніж свої власні.

Тарас Шевченко, будучи

справді інтелігентною і освіченою людиною, зумів дійти до усвідомлення обов’язку перед народом, з якого вийшов. Він засуджує тих псевдопатріотів, які цуралися вітчизняного і схилялися перед іноземним:

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І ва небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля,.

Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам ніколи не відрікався, а оспівував її мелодійність, поетичність і чарівність,

Але занедбана не лише Мова, а й Історія, пам’ять, минуле народу. Українці не знають “чия правди, чия кривда і чиї ми діти”

(“До Основ’яненка”), Нашу історію нам розкажуть інші, навчать нас своїх пісень, привчать до своєї музики і культури.

Шевченко зазначає, що в цьому наша помилка, наша безпорадність. Він закликає “подивитися лишень добре, пригадати тую славу”, що “кров’ю умивалась”, “спала на козацьких вольних трупах”. Безмежна сила почуття закладена в цих рядках.

Тогочасна Україна бачилася Шевченкові “руїною Трої”. І таке порівняння не було безпідставним, просто пустими словами. Україна залишається “бездітною вдовицею” , бо “сини… на чужині, на чужій роботі” (“Розрита могила”). “Степи її запродані жидові, німоті”, вона – “розрита могила”, над якою збиткуються не тільки чужинці, а й рідні діти. Це є справді національна трагедія, всенародне лихо.

Побудову суверенної України треба починати з виховання національної гідності, любові до народних святинь. До цього і закликає нас Шевченко:

Свою Україну любіть,

Любіть її…

Бо время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

І це не пусті слова в устах людини, яка поклала життя в боротьбі за відродження нашої національної свідомості. Запам’ятаймо ж їх.

Ці слова великого українського поета аніскільки не втратили своєї актуальності сьогодні. На жаль, особливо болючою для сьогодення є проблема відірваності більшості українців від свого коріння, їх незнання свого походження, роду, історії краю, Вітчизни. Та чи тільки незнання є причиною нашого всенародного лиха? Звичайно, що болючим є сам факт небажання знати свою рідну мову, зберігати і примножувати звичаї і традиції свого народу. Прикро, що більшість українців краще знає чужу мову і чужі традиції, аніж свої власні.

Тарас Шевченко, будучи справді інтелігентною і освіченою людиною, зумів дійти до усвідомлення обов’язку перед народом, з якого вийшов. Він засуджує тих псевдо-патріотів, які цуралися вітчизняного і схилялися перед іноземним-

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля…

Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам ніколи не відрікався, а оспівував її мелодійність, поетичність і чарівність.

Але занедбана не лише мова, а й історія, пам’ять, минуле народу. Українці не знають “чия правди, чия кривда і чиї ми діти” (“До Основ’яненка”). Нашу історію нам розкажуть інші, навчать нас своїх пісень, привчать до своєї музики і культури.

Шевченко зазначає, що в цьому наша помилка, наша безпорадність. Він закликає “подивитися лишень добре, пригадати тую славу”, що “кров’ю умивалась”, “спала на козацьких вольних трупах”. Безмежна сила почуття закладена в цих рядках.

Тогочасна Україна бачилася Шевченкові “руїною Трої”. І таке порівняння не було безпідставним, просто пустими словами. Україна залишається “бездітною вдовицею” , бо “сини… на чужині, на чужій роботі” (“Розрита могила”). “Степи її запродані жидові, німоті”, вона – “розрита могила”, над якою збиткуються не тільки чужинці, а й рідні діти. Це є справді національна трагедія, всенародне лихо.

Побудову суверенної України треба починати з виховання національної гідності, любові до народних святинь. До цього і закликає нас Шевченко:

Свою Україну любіть,

Любіть її…

Бо время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

І це не пусті слова в устах людини, яка поклала життя в боротьбі за відродження нашої національної свідомості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь

Categories: Нові твори

Links