У романі “Золотий фонтан” Переса Гальдоса
Відомий іспанський романіст Перес Гальдос був справжнім іспанським лібералом, сином буржуазної революції 1868 року. Саме з моменту революції починається публіцистична й політична діяльність Гальдоса. Він – активний член республіканської, а потім соціалістичної партії, двічі (в 1885 і в 1910 р.) був вибраний депутатом кортесов.
Почавши з публіцистики й перейшовши потім до художньої прози (роман “Золотий фонтан”, 1870), Гальдос не випадково звернувся саме до історичного роману. Надалі він написав більше двох десятків таких романів, що склали
Цей цикл охоплює іспанську історію за ціле сімдесятиріччя (1805-1874 р.). За цей період Іспанія пережила п’ять революцій. Історичні добутки Гальдоса з’явилися яскравими зразками політичного роману. Гальдос звертається до минулого не потім, щоб ідеалізувати його, але потім, щоб урахувати (наскільки це в його силах) уроки більш ніж піввікової боротьби іспанського народу проти абсолютизму
Прагнучи історично осмислити завдання буржуазної революції 1868-1873 років, учасником якого він був, Гальдос в “Національних епізодах”
Перший роман Гальдоса “Золотий фонтан” говорить уже про більше пізній час, про події 1820-1822 років. Революція, очолювана Риего, змусила короля Фернандо відновити конституцію 1812 року. Король і реакціонери розглядали цю поступку як тимчасову, готуючись при перзом зручному випадку відібрати її назад. Навпроти, діячі патріотичних клубів, начебто описаного в романі клубу “Золотий фонтан”, прагнули рухати революцію далі. Із цими суспільними протиріччями Гальдос зв’язує індивідуальну долю своїх героїв, що належать до різних політичних таборів. Герой роману – юнак Ласаро – належить до “ексальтадос” (“захоплених”) – найбільш непримиренної частини клубу “Золотий фонтан”. Але при цьому Ласаро – племінник фанатика-реакціонера елиаса, таємного агента короля, – закоханий у його вихованку Клару, що живе під гнітючим наглядом трьох старих аристократок Порреньо. Суперник Ласаро в любові – помірний ліберал, офіцер Босмедиано. Таке “розподіл сил” дозволяє авторові наситити авантюрно-любовну інтригу самим гострим політичним змістом
Найкраще вдається Гальдосу зображення старого миру. Він непримиренний ворог аристократичної відсталості, релігійного бузувірства, святенництва й лицемірства. Для викриття їх Гальдос знаходить самі уїдливі слова, самі реалістичні фарби, що місцями переходять у злу сатиру. Зразком художньої майстерності Гальдоса може служити портрет огидного п страшного фанатика, монархіста елиаса, і ще більше – смішні й виродливі образи “трьох уламків минулої епохи”, як називає автор трьох сестер Порреньо.
Ці три сестри, немов якісь похмурі нічні птахи, живуть серед похмурого, зотлілого “фамільного” мотлоху. У їхньому будинку навіть годинники – старезна сімейна реліквія – зупинилися на дванадцяти годинниках ночі 31 грудня 1800 року, “зупинилися й далі не пішли, що в цьому будинку не могло розглядатися як проста випадковість. .. не було можливості змусити їх просунутися далі ні на секунду. Годинники, як і їхньої господарки, не побажали вступити в нове століття”. Сеньйори Порреньо, горді своїм високим походженням, повні самих диких релігійних забобонів, божевільні на всіляких тонкостях моралі й етикету. Все живе, безпосереднє, усяке искреннее почуття їм ненависно. “Облагодіявши” юну Клару, вони душать її причіпками, моралями, нагадуваннями про своєму “великодушності” і по першій підозрі в “злочині проти моральності” виганяють нещасну, ні в чому не винну дівчину на вулицю. Іноді автор загострює похмурі й огидні риси своїх аристократичних персонажів до карикатури, до гротеску. Така, наприклад, чудова сцена з розсипаними золотими монетами, через які, зовсім забувши про своє аристократичне достоїнство, б’ються дві старші Порреньо. Цей мир святенництва й безсердечності не випадково залучив особливо пильну увагу Гальдоса: викриттю подібної ж родовитої гарпії присвячений л один із кращих його романів – “Дена Перфекта”.
Зображення протилежного табору менш вдало. “Помірні”, зокрема Босмедиано, безсумнівно, ідеалізовані автором. У романі прослизають натяки на те, що “помірні” занадто нерішучо в боротьбі з королем, бояться обпертися на народ, прагнуть закрити політичні клуби й переслідують печатка, але Гальдос все це виправдує необхідністю боротьби із крайностями “захоплених”. “Я не хочу, щоб у нас відбулося те ж, що й у Франції, де через крайності революції назавжди загинула воля”, викликує Ласаро, раскаявшийся у своїх крайніх устремліннях під впливом Босмедиано. Гальдос уважає, що занадто що далеко йдуть побажання “захоплених” непрактичні й тільки допомагають реакції. Король навіть намагається спровокувати “захоплених” на вбивство лідерів “помірних”; щоб тим самим підсилити позиції реакціонерів
Звичайно, у такій оцінці рушійних сил іспанської революції 1820 року позначається лібералізм автора. Зокрема, Гальдос не розуміє, що революція 1820 року зазнала невдачі зовсім не через “крайності” лівих буржуазних діячів, а тому, що навіть ці ліві не зуміли залучити на свою сторону селянство, тому що недостатньо рішуче боролися за знищення феодальних повинностей.
У цілому “Золотий фонтан” – значне явище іспанської літератури. Його велике достоїнство – активність і багатосторонність його героїв, що живуть не тільки інтенсивним особистим життям, але й всіма суспільно-політичними інтересами свого часу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)