Тютчев поет любові! По вірші Ф. И. Тютчева “Є в осені первісної…”
Поетичний добуток, як відомо, по своєму змісті набагато складніше прозаїчного: тут і величезний тематичний матеріал, утиснутий у досить обмежену форму, і збільшення змістів, що вислизають від неуважного погляду, і маса недоговореного, виникаючого в уяві проникливого читача. Кожне слово в ліричному добутку, навіть самому невеликому, може розповісти омногом.
У віршах Тютчева, неперевершеного майстра пейзажної лірики, слово одержує нове значення: воно починає звучати по-іншому. Майже всі його вірші це оригінальні замальовки різних пір року:
Зображення природи в Тютчева заслуговує найпильнішої уваги. Неможливо уявити собі життя людини, у якій немає місця замилуванню красою навколишнього світу. Замилування красою природи одне з рис, що відрізняють, поезії Тютчева. Саме тому кожний вірш, що вихваляє рідну природу, заслуговує найпильнішої уваги
Тютчев зображує природу як жива істота, що живе й змінюється. Поет показує, наскільки тісно зв’язана природа з життям людини. Дійсно, навколишній світ робить на людину величезний вплив.
Є в осені первісної
Коротка, але чудова пора
Весь день коштує як би кришталевий,
И променисті вечори…
Але разом з тим людську душу тривожать тяжкі думки. Осінь завжди нагадує про швидке настання холодів. Тому в навколишньому світі з’являються якісь зміни, що змушують особливо гостро переживати останні дні тепла
Де бадьорий серп гуляв і падало колосся,
Тепер вуж порожньо все простір скрізь,
Лише павутини тонке волосся
Блищить на дозвільній борозні
Люди закінчують свої звичні роботи, пов’язані з настанням нового сезону. На овний хід іде готування до зими. Тепер уже поля не радують буйним ростом пшениці, поступово підкрадаються холоди
Порожніє повітря, птахів не чутно боле,
Але далеко ще до перших зимових бур
И ллється чиста й тепла лазур
На відпочиваюче поле…
Природа дарує людині чудесну можливість відпочити перед настанням зимових хуртовин, порадіти красі навколишнього світу. Тим більше що звичні роботи закінчені й можна поринути в споглядання крас природи
Вірш створює яскраве й виразне відчуття нерозривного зв’язку людини з навколишнім світом. Краса природи не існує сама по собі. Вона змушує людину особливо гостро відчути свою приналежність до цього миру. Неможливо надаватися похмурим роздумам і міркуванням, спостерігаючи за неквапливою зміною сезонів, що впливає на настрій так ненав’язливо й легко.
Поет використає самі вишукані епітети, що передають його відношення до навколишнього світу: чудова пора, кришталевий день, променистий вечір. Що коштує за цими словами. Насамперед поет хоче показати своє замилування всім, що його оточує. Вся природа насолоджується зміною сезонів, настанням красивейшего пори року осінися
Кришталевий день це дивна невловима коштовність. До неї неможливо доторкнутися, її можна тільки відчути. І як щасливий повинен бути людина, що вміє захоплюватися тим, що його оточує! Кришталевий день у розумінні читача здається дивно гарним і прозорим. Звичні обриси предметів і явищ у прозорому повітрі починають здаватися ще більш чистими й ніжними
Ця дивно гарна чудова пора дуже коротка. Не встигнеш оглянутися, як візьмуть своє холоду. І навколишній світ втратить настільки хвилюючу яскравість фарб. Перші холодні дощі й вітри змиють прозорість і лучезарность кришталевого дня. І людині залишиться тільки згадувати про цю дивну пору. Не випадково згадується павутини тонке волосся. Волосок завжди може легко порватися. І так неодмінно відбудеться, як тільки пройде період, відпущений природою на милування первісної восени.
Навколишня природа саме зараз навіває думки про волю, адже людини оточує нічим не приховуваний простір. Поле спорожніло. Але порожнеча ця не сумна, а, навпаки, радісна. Поле відпочиває, земля добре потрудилася, подарувала людям чудовий урожай. М’які промені сонця висвітлюють всі навколо, підкреслюючи й виявляючи всю виразність окремих деталей
Улітку сонце висушує, воно занадто жорстоке, тому від нього хочеться сховатися. Осіннє сонце, навпаки, м’яке, ласкаве. Хочеться сповна насолодитися його сяйвом і теплом. Особливу радість дарує вечір: ні вітерець, ні дощичок не затьмарюють пишноти навколишньої природи
Променистий вечір немов сіяє різними фарбами. Палітра природи дивно багата. У ній безліч квітів, відтінків і півтонів. Навіть найкращий художник не може зрівнятися з картиною, що пише сама осінь. Ллється чиста й тепла лазур. Лазур нагадує про чисті, ніжно-блакитні кольори. Саме таким з’являється навколишній світ з настанням ранньої осені. У цьому вірші виспівується осінній спокій, що також є відмітною ознакою цього сезону. Тиша хвилює, змушує задуматися над людським життям. Споглядання крас навколишнього світу це одна з можливостей зробити людини хоча б небагато счастливее.
Рання осінь це зовсім особлива пора, вона не схожа на всі інші пори року. Тютчев нагадує про літо в той момент, коли говорить про бадьорий серп. Де бадьорий серп гуляв і падало колосся… Дійсно, улітку кипить робота, немає часу відволіктися й уважно оглядітися навколо. А осінь дозволяє людині відволіктися від постійного круговороту своїх власних справ і зрадитися спогляданню крас природи. Саме зараз блищить на сонце павутина. І ця деталь виглядає зовсім відстороненої, але разом з тим змушує задуматися щодо непомітних, практично невідчутних деталей, які звичайно вислизають із поля зору
Зараз відпочиває не тільки людина, але й сама природа. Але цей відпочинок не має нічого загального з лінню й ледарством, це насамперед нагорода за довгу й завзяту роботу. Поет підкреслює красу, легкість навколишньої природи. І використає для цього яскраві образні засобу
У вірші часто зустрічаються многоточия. Вони створюють відчуття повільності й деякої недосказанности. Саме так і повинне бути насправді, адже міркування про осінній пейзаж ніколи не можуть бути пов’язані з бурхливими емоціями. Вірш навіває безліч різних асоціацій. Кожний читач уявляє собі власну картину краси навколишньої природи, що можлива на початку осінися
(2 votes, average: 2.50 out of 5)