Творчість Т. Г. Шевченка періоду “Трьох літ”. Збірка “Три літа”
Шевченко давно мріяв поїхати в Україну, одночасно сподіваючись, що зможе поїхати вчитись у якусь європейську країну. Проте поїздці за кордон не судилось. відбутися, і наприкінці квітня 1843 р. Шевченко виїхав в Україну. Цілком можливо, що він залишив Петербург разом з Гребінкою. Перебування в Україні тривало дев’ять місяців. За цей час Шевченко відвідав своїх знайомих у Качанівці, Києві, Чигирині. Познайомився поет з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським, Яко-вом де Бальменом, родинами Закревських, Рєпніних, з О. Капністом. У вересні 1843 р. Тарас відвідав
Найдовше поет прожив в Яготині в родині Рєпніних, близьких родичів декабриста С. Волконського. Особливо дружні взаємини зв’язували Тараса з дочкою князя М. Рєпніна Варварою. їй він повідав про свій намір викупити з кріпацтва своїх рідних, за яких поміщик запросив 2000 карбованців. Для досягнення цієї благородної мети Шевченко вирішив видати серію офортів “Живописная Украйна” трьома книгами. На жаль, його сподівання не виправдалися, бо вийшла лише одна книга, а коштів, виручених від її видання, було недостатньо
У лютому 1844 р. Шевченко повертається в Петербург. По дорозі він відвідав Москву, де познайомився з М. Щепкіним та О. Бодянським. У Петербурзі поет прожив більше року, завершуючи навчання в Академії мистецтв. У1845 році він знову приїжджає в Україну, оскільки після закінчення Академії йому вдалось встановити зв’язки з Київською археографічною комісію. У листопаді того ж року був офіційно призначений її співробітником. До осені 1845 р. він постійно подорожує, відвідує друзів та знайомих. У кінці жовтня поет серйозно захворів, а 25 грудня під час загострення хвороби, перебуваючи під наглядом свого друга лікаря А. Козачковського, Шевченко створює “Заповіт”.
Після одужання, виконуючи завдання Археографічної комісії, Шевченко багато подорожує, а в квітні 1846 р. зупиняється у Києві для обробки матеріалів і подає заяву на призначення його викладачем малювання Київського університету. Чекаючи призначення, поет подорожує Чернігівщиною,
Перебування в Україні розширило коло знайомств Тараса Григоровича Шевченка. Він зблизився з М. Костомаровим, М. Гулаком, О. Марковичем, Р. Білозерським та іншими учасниками Кирило-Мефодіївського товариства. У спогадах Костомарова є свідчення про те, що товариство мало метою поширювати ідеї слов’янської єдності, які Шевченко пропагував у творах “Єретик”, “І мертвим, і живим…”, “Шафарикові”. Поет підтримав пропозицію Костомарова пристати до Кирило-Мефодіївського товариства, але не завжди погоджувався з поглядами його учасників, оскільки на перший план висував ідеї національного і соціального визволення народу. Саме в цей період Шевченко підтримував зв’язки з майбутніми петрашевцями.
З 1843 по 1847 р. Т. Шевченко написав значну кількість літературних творів, частину яких сподівався’видати, назвавши другим “Кобзарем”. До майбутньої збірки поет навіть написав передмову, яка являла собою критичний огляд тодішньої української літератури. Але єдиним виданим твором Т. Шевченка другого періоду стала поема російською мовою “Тризна”, присвячена Варварі Рєпніній.
Цю поему з численними цензурними виправленнями було надруковано двічі: у журналі “Маяк” (під назвою “Бесталанный”) та окремим виданням. Інші твори увійшли до рукописної збірки “Три літа”. Під час арешту збірку у Шевченка було вилучено, і до 1907 р. вона пролежала в жандармських архівах, але більшість одиничних творів з неї було надруковано за кордоном.
Збірка “Три літа” стала новим кроком автора до сучасної йому проблематики. Головною темою його творчості стало викриття самодержавного устрою та релігійного, національного, колоніального гноблення. У вірші “Три літа”, що дав назву всій збірці, поет описує зміни у власному світогляді, показує процес свого прозрівання за три роки (з 1843 по 1845):
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою,
І не плачу, й не співаю,
А вию совою.
Недаремно цикл “Три літа” завершується “Заповітом”. Тяжко хворий поет турбується про долю України. Навіть після смерті він не хоче розлучатися з нею, з її ланами, з Дніпром, з його кручами. Поет розуміє, що народ тільки тоді може здобути національну й соціальну свободу, коли ” понесе з України у синєє море кров ворожу..,”. Тільки боротьба з гнобителями дасть позитивні наслідки для побудови “вольної, нової” сім’ї народів. Саме в такій сім’ї поет заповідає згадати його “незлим тихим словом”. Отже, “Заповіт” слід сприймати як бойову програму поета.
Впевненість у майбутньому торжестві правди й добра, віру у справедливе покарання гнобителів поет висловлює в циклі “Псалми Давидові”. Повстаючи проти будь-якого гніту, Шевченко посилається на вічну Вожу заповідь, постійно нагадуючи людям, що вони люди. Суспільна активність Кобзаря постійно спонукала його до пошуків нових форм і засобів художнього вираження наболілих проблем життя народу. Свідченням цьому є переспіви з Псалтиря. Відчуваючи потребу сказати хвалебне слово героїчному минулому України, поет звертається до псалмів (псалми – хваління). Вони дуже близькі до оригіналу і за формою, і за змістом і водночас найближені до реального життя.
Для засудження поневолювачів автор іноді відступав від оригіналу, не порушуючи при цьому ні його спрямування, ні сутності думок.
Наприклад, у Біблії:
Бог на Божім зібравві стоїть,
Серед Богів він судить:
Аж доки ви будете несправедливо
Судити і доки будете ви підіймати
Обличчя безбожних?
Розсудіте нужденного та сироту,
Оправдайте убогого та бідаря…
(Псалом 81)
У Шевченка:
Меж царями-судіями
На раді великій
Став земних владик судити
Небесний владика..
Доколе будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих? А багатим
Судом лукавим помагать?
Отже, переосмислення Тарасом Шевченком образів і мотивів Біблії виводило його поезію на рівень високого громадянського звучання.
В основі творчої еволюції великого Кобзаря була дума про народ. Визвольні ідеї поета виростали з народних глибин, тому він продовжує цікавитись героїчною минущиною народу з точки зору її наслідків. У минулому Шевченко намагається знайти відповідь на болюче питання: хто винен, що Україна стала поневоленою рабою?
Під час перебування в Україні (1843 р.) Шевченко написав поезію “Розрита могила”. Приводом до її написання стали археологічні розкопки між Переяславом і Києвом, розпочаті Київською археографічною комісією. Шевченко негативно ставився до розкопок, оскільки вважав їх знущанням над славою народу. Саме ці думки і почуття відтворені в поезії “Розрита могила”. Поет викриває негативні наслідки Переяславської ради, які призвели до руйнування Січі та поневолення українського народу. Шевченко гнівно засуджує ту частину українства, яка, зневажаючи національні інтереси народу, допомагає самодержавству “матір катувати”, називаючи їх “недолюдками” і “перевертнями”. Твір сповнений ідей патріотизму та протесту проти національного та соціального гноблення.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)