Творчість поета, публіциста Сергія Олександровича Баруздина
Вся творчість поета, прозаїка, публіциста Сергія Олександровича Баруздина перейнято величезним почуттям відповідальності за комуністичне виховання дитини. Для багатьох добутків письменника характерно те, що, зберігаючи свою так звану вікову специфіку, вони в той же час часто сприймаються двухадресно. Такий двухадресностью відзначений, наприклад, його автобіографічний роман “Повторення пройденого”, що був виданий спочатку для дорослих, а пізніше для дітей
С. Баруздин рано захопився поезією. У творчій долі юного поета все складалися
Перше післявоєнне десятиліття – період оволодіння письменницькою майстерністю, пошуки своєї Теми в мистецтві. С. Баруздин закінчує Літературний інститут імені А. М. Горького, друкується в дорослих і дитячих видавництвах: “Молода гвардія”, “Радянський письменник”, “Дитяча Література “. Дорога Баруздина в дитячу літературу пролягала поруч із дорогою в літературу дорослу. Це особливо відчувається в добутках з військовою й морально-етичною тематикою: “Повість про Ялинку”, “Яке воно, море?”, “Тільки не завтра”, “Вірити й пам’ятати”. У цих добутках для хлопців шкільного віку немає глухої стіни між дорослим і дитячим миром, але немає й розмивання границь між дорослою й дитячою літературою. Є пошук нових художніх можливостей у створенні й розробці характерів, в окресленні взаємин між дорослими й дітьми
Пошук Сергія Баруздина зв’язаний не тільки з добутками для хлопців шкільного віку, але й з повістями, оповіданнями, віршами для дошкільників
Перша частина – “Більша Світлана” – розповідає про трирічну дівчинку, що живе в Москві, на Петрівці. Повість складається з маленьких голів-оповідань, композиційно самостійних, але об’єднаних розвитком характеру загальної героїні – Світлани. Дотепні й повчальні, ці прозаїчні мініатюри читаються легко й міцно запам’ятовуються дітьми
Всі вперше для героїні повести. От вона зустріла собаку й міцніше вчепилася за папину руку (глава “Сама хоробра”). А от перша правда, сказана Світланою свідомо, всупереч власному бажанню сховатися від відповідальності. Справа була за обідом, коли стали з’ясовувати, хто винуватий у тім, що розбито тарілку. Може бути, вона сама розбилася? І от отут-те дівчинка не витримала. “От і неправда,- раптом тихо сказала Світлана.- Тарілки самі не б’ються. Це… це… я… її ненавмисно розбила” (глава “За обідом”). В одній із глав розповідається про те, як Світлана починає розуміти, наскільки важливо допомагати дорослим. І, головне, интереоно! Дівчинка доходить висновку: “Час летить швидко, а робота йде ще швидше” (“Коли не буває нудно”).
Друга частина трилогії – “Світлан-піонерка” – зосереджує увагу читача на морально-етичних питаннях. Світлан-третьокласниця переконується у важливості дбайливого відношення до навколишніх її людей. Якщо спочатку їй здається, що не обов’язково вибачитися, штовхнувши старого на сходах (однаково, мол, він її не знає), то пізніше вона почуває необхідність допомогти незнайомій людині. І вона зовсім не вважає, що зробила щось особливе. “Я нічого не зробила… Просто “швидку допомогу” викликала”,- розгублено сказала Світлана”. Автор помічає цю розгубленість дівчинки, що не очікує похвали за добрий учинок, збентеженої загальною увагою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)