Творча практика Флобера
З погляду художнього методу науковість, об’єктивність і безпристрасність Флобера також досить суперечливі. З одного боку, вони начебто характеризують великий реалістичний стиль. Адже й Бальзак, наприклад, називав себе доктором соціальних наук. Коли енгельс писав Минне Каутской, що автор не повинен бути закоханий у свого героя й що “.. .тенденція повинна сама по собі випливати з обстановки й дії, її не слід особливо підкреслювати” ‘, те він тим самим ставив їй у приклад великих реалістів минулого. Флобер начебто затверджує той же саме:
Хіба потрібні якісь міркування із приводу рабства? Покажіть його – от і все… подивися, хіба в “Венеціанському купці” виступають проти хабарництва?”
Однак об’єктивність “Венеціанського купця” або науковість Бальзака – зовсім не те, що науковість і об’єктивність у розумінні Флобера. По-перше, Бальзак набагато ясній бачить різницю між природними й соціальними науками, чим Флобер і тим більше наступні письменники (наприклад, Золя). “…Опис соціальних видів. .. повинне бути у два рази більше великим у порівнянні з описом тваринних видів…” – говорив Бальзак, пояснюючи це тим, що “звички кожного з них, принаймні, на наш погляд, однакові за всіх часів, а тим часом звичаї, одяг, мовлення, житло князя, банкіра, артиста, буржуа, священика, бідняка зовсім різні й міняються на кожному щаблі цивілізації” ‘.
По-друге, науково-описовий метод Флобера випливає з того, що він, на відміну від колишніх письменників, починає підходити до життю з боку, не приймаючи в ній практичної участі. Тому він дає не досвід своїх переживань, а лише результат стороннього спостереження буржуазної дійсності, настільки непривабливої в очах письменника, що він не почуває ні найменшого бажання втрутитися в гущавину життя. Під купою добутих з наукових книг мертвих фактів і деталей, як під попелом, ледве тепліють людські почуття. І так зрозуміло стає сумний вигук Флобера: “Я готовий віддати полстопи заміток, написаних мною за п’ять місяців, і всі 98 прочитаних мною томів за те, щоб хоч на три секунди випробувати “справжнє” хвилювання й співчуття до страстей моїх героїв”.
1848 рік привів до позиції безпристрасності не тільки Флобера, але й Бодлера й парнасцев. До поразки революції 1848 року вони далеко не були безпристрасні. Теофиль Готьє брав участь у бурхливих маніфестаціях романтичної школи й епатировал буржуа своїм червоним жилетом. Леконт де Л иль був жагучим публіцистом, проповідував фурьеризм у політичних статтях і брошурах. Тільки крах революційності буржуазної демократії привів їх до безпристрасності. Це ще більше підкреслює закономірність еволюції Флобера
У сполучнику з парнасцами Флобер веде боротьбу на два фронти в сучасній йому літературі: з апологетами буржуазної цивілізації начебто представників школи “здорового глузду” Ожье й Понсара й з людьми, що бажають реформувати цю дійсність, начебто Беранже, Барб’є й ін. Не приемля буржуазної дійсності, але й не вірячи в можливість її змінити, Флобер уважає достатнім лише констатувати факти
Таким чином, науковість і безпристрасність Флобера – прямий наслідок його концепції життя. Хвилюватися через описувані їм людишек Флобер уважає зайвим подвійно. По-перше, життя сама по собі настільки погана, що не вимагає ніяких емоційних коментарів, досить просто показати її, щоб розкрилася вся її непривабливість. З іншого боку, ніякі перспективи поліпшення людства в майбутньому не відкриваються. Миру нічим не допоможеш, і письменник тільки ставить себе в смішне положення, якщо починає гарячитися через те, що не можна змінити: адже смішно ж гніватися па земна куля за те, що він нескінченно крутится по однієї й тій же орбіті. Так опановує Флобером “жалість, покійна й байдужна”. Безпристрасний він тому, що безнадійно дивиться й па сьогоднішній день людського суспільства, і на нього майбутнє
(2 votes, average: 3.00 out of 5)