Твір-відкликання по оповіданню Джеймса Олдриджа “Останній дюйм”
Я думаю, що оповідання Олдриджа Джеймса “Останній дюйм” – це Історія про те, як важливо, щоб діти й батьки розуміли й любили один одного. Головні герої оповідання – батько й син. Батька кличуть Бен. Він був пілотом, але втратив роботу. А саме головне, мені здається, що він втратив свою сім’ю. Його дружина залишила його, тому що не могла жити в Аравії, де Бен працював. Вона виїхала на батьківщину. А його десятилітній син залишився з ним тільки тому, що Джоанна вирішила не забирати його із собою: він був їй не потрібний. “Так він і залишився
Мені дуже шкода хлопчика. Я думаю, що це занадто важко для дитини – з дитинства почувати й думати, що ти нікому не потрібний, навіть своїм батькам. Хоча Бен іноді й пробував стати ближче до свого сина, звичайно це
“Бен якось спробував повчити хлопчика керувати літаком, і хоча син виявився дуже тямущим і досить швидко засвоїв основні правила, кожний окрик батька доводив його до сліз…”
Я думаю, що Бен просто не любив свого сина. Він завжди мріяв, що заробить грошей і поїде в Канаду в пошуках роботи. А його відправить до матері в Нову Англію. Мені здається, що коли дитини люблять, то не прагнуть позбутися від нього, як тільки з’явиться можливість. І от коли старому льотчикові запропонували роботу, він вирішив взяти із собою сина. Бен повинен був зняти для телекомпанії акул під водою, у їхній рідній стихії. Знімати треба було в Акулячій бухті, на Червоному морі. Коли вони летіли до бухти, то бачили навколо на багато кілометрів тільки пустелю: “Усе було недвижимо й мертво. Сонце випалювало тут усяке життя, а навесні на тисячах квадратних миль вітри здіймали на повітря маси піску й відносили його на ту сторону Індійського океану, де він і залишався навіки на дні морському”. От у якім небезпечному місці вони повинні були приземлитися: якби в них раптом зламався літак, то вони б загинули
Під час польоту Бен пошкодував, що взяв сина із собою: він уже не вірив, що вони зможуть полюбити один одного. Коли вони приземлилися, батько як і раніше розмовляв із сином різким тоном. “Бен знав, що тон у нього різкий, і завжди дивувався сам, чому він не вміє розмовляти із хлопчиком”. Я думаю, що це тому, що він не займався вихованням дитини з дитинства: “Коли дитина народилася, почав ходити, а потім ставав підлітком, Бен майже постійно бував у польотах і подовгу не бачив сина…”. Коли Бен почав спускатися під воду знімати акул, те спочатку все йшло добре. Але в другий раз скоїлося ихо. Коли він прив’язував принаду, то вимазався кров’ю, і акула напала на нього. Бен відбивався як міг і зрештою врятувався, зміг вибратися на берег. Він був живий, але його руки й ноги були изранени, і він втратив багато крові. Вибравшись, він знепритомнів, а коли отямився, то зрозумів: “справи його зовсім погані. Але відразу зрозумів, що треба щось робити: якщо він умре, хлопчик залишиться один… Єдиною надією врятувати хлопчика був літак, і Дэви прийде його звістки. Не було ні іншої надії, ні іншого виходу”. Я думаю, що тут він надійшов як теперішній чоловік. Він, минаючи кров’ю, зробив всі, щоб урятувати сина. Бен довго заспокоював хлопчика. Спочатку він спробував прикрикнути на нього, але потім зрозумів, що син і так дуже наляканий, і з ним треба говорити спокійно й ласкаво. Бен керував Дэви, коли той перев’язував його й тяг до літака. Коли вони добралися до машини, батько, щоб побадьорити його, сказав:
– У житті можна зробити все, що завгодно, Дэви.
Так він готовив сина до думки, що той зможе вести літак. Коли вони забралися в кабіну, хлопчик уже перестав боятися й під керівництвом тата підняв машину в повітря. Після зльоту, коли його батько знепритомнів, Дэви виявився на великій висоті за штурвалом літака зовсім один. Йому було дуже страшно, і в цьому немає нічого дивного: йому адже було всього десять років. Але він був схожий по характері на свого батька – сильний духом і сміливий: “Залишившись один на висоті в три тисячі метрів, Дэви вирішив, що вже ніколи більше не зможе плакати. У нього на все життя висохнули сльози”. Так дитина стала зовсім дорослим
Дэви Самостійно долетів до Каїра, а перед посадкою Бен, на щастя, опам’ятався. Мужня людина, вона втратив дуже багато крові, але все-таки зробив всі, щоб допомогти синові посадити літак. Адже посадка – це саме складне. “Бен тремтів і обливався потім, він почував, що із усього його тіла залишилася в живі тільки голова. Рук і ніг більше не було”. Так, страждаючи від ран, він все-таки допоміг синові посадити літак і не розбитися. Коли Бен опам’ятався, то він уже лежав у лікарні. Одну руку йому ампутували, але головне – вони залишилися живі. І самий головне – Бен нарешті зрозумів, що в нього в житті немає нічого дорожче його сина. Він вирішив все життя, що залишилося, присвятити своїй дитині: “Цьому варто віддати час. Він вуж добереться до самого серця хлопчиська! Рано або пізно, але він до нього добереться. Останній дюйм, що розділяє всіх і вся, нелегко перебороти, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, але ж Бен був колись зовсім непоганим льотчиком”.
Такими словами закінчується оповідання “Останній дюйм”. І мені дуже хочеться вірити, що Бен і Дэви полюблять один одного по-справжньому й будуть піклуватися друг про друга все життя, що залишилося. Я думаю, що це саме головне в житті – про кого піклуватися
(1 votes, average: 5.00 out of 5)