Твір про війну на прикладі повістей закордонних авторів
Зараз у багатьох країнах, у тому числі в Росії, піднялася нова хвиля поглибленого інтересу до другої світової війни й до періоду післявоєнного років. Книги “другої хвилі” військової Теми відзначені, як правило, підвищеним увагою до моральних і філолофсько-моральних питань. Їх відрізняє також більше відверте, безстрашне й більше деталізоване зображення тих важких днів. Тимчасова дистанція як би знімається, подробиці множаться й укрупнюються. Це добре видно, наприклад, у повісті Курта Давида “Вижившая” (1972).
Повість будується
Особливо вражає глибиною й безстрашними пошуками правди роман Германа Канта “Зупинка в шляху” (1976). Герой роману Марко Нибур у чомусь схожий з Вернером Хольтом з роману Дитера Нолля, з Рудій Хагедорном з роману Макса Вальтера Шульца. Як і вони, Марко зовсім ще юний (йому 18 років), як і вони, попадає на фронт наприкінці війни. Правда, уже не зі шкільної лави, а із друкарні, де почав було працювати складачем. Як і вони, переживає він крах гітлерівського рейха й викликаних йому гітлерівцями подань. Як і вони, усвідомлює зрештою свою відповідальність перед людьми
Але роман Германа Канта відрізняється від тематично близьких йому добутків 50-60-х рр. Тоді створювалися книги про покоління; переоцінка цінностей, вибір іншої ідеологічної позиції, внутрішня еволюція героя – все це з’являлося як частину долі покоління. У романі Канта Мова йде про ті ж процеси, про тім же поколінні, але акцент робиться на особистості, на процесі її формування й очеловечивания.
Так формується людина Коли говорить “так”, коли говорить “ні”, Коли він б’є, коли б’ють його, Коли він приєднується до тих, Коли він приєднується кэтим. Так формується людина, так він змінює себе, Так є нам його образ, Коли він з нами схожий і коли не схожий Переклад Е. Витковского
Цей епіграф до роману, запозичений Кантом у Б. Брехта, говорить про складності процесу становлення особистості, про неоднозначності відносин людини з неоднозначною же навколишньою дійсністю. У добутках лежить оповідання про долю героя вело автор. У романі Канта в ролі оповідача виступає сам герой, правда повзрослевший на 30 років, що пройшли із часу описуваних подій. Тридцять років тому Марко Нибур, батько й брат якого загинули на фронті, був покликаний в армію й, тільки-но встигнувши вступити в бій, потрапив у полон. Ми бачимо Марка спочатку в таборі для військовополонених, а потім у в’язниці, де він виявився тому, що жінка полька помилково прийняла його за солдата, що вбив її дочка. Час дії обмежений декількома місяцями висновку Марка, місце – огорожею табору, а потім стінами в’язниці. Але цей час і місце інтенсивних роздумів Марка про свою долю й про провину, про те, де ж правда. Роздуму героя широко розсовують масштаби зображення й у часі, і впространстве.
Марко не без внутрішнього опору вислухує слова росіянці жінки-лікаря про великі традиції німецької гуманістичної культури, глибоко далеких фашизму, сперечається зі співкамерниками-нацистами, запитує себе, чому польський лікар, всю сім’ю якого вирізали гітлерівці, надає допомогу йому, німцеві. Згадує про матір, міркує про матерів німецьк і польських, думає про причини й обставини загибелі батька й брата, задається питанням, є чи за ним провина, чи справедлива його арешт, що це взагалі таке – справедливість, і що таке совість, повторює про себе гіркі вірші Пауля Флеминга, поета часів Тридцятирічної війни XVII в., коли Німеччина надовго ввергнула себе в хаос і руйнування
Повсякденні події і непривабливі побутові подробиці табірної, а потім тюремного життя найчастіше стимулюють у Марку роботу думки, змушують його багаторазово оцінювати й переоцінювати всі свої подання, всі вчинки колись і тепер. Але в ще більшій мері сприяють цьому бесіди Марка з росіянці жінкою-лікарем, дії польського лікаря, видовище зруйнованої німцями Варшави, розмови зі слідчим. Той наполегливо й непредвзято домагається істини й зрештою встановлює, що Марко не вбивав дочку польської,, жінки й тому знову може бути переведений у табір для військовополонених
Марко важко, далеко не прямо, зовсім не швидко, але все-таки рухається вперед в усвідомленні того, що відбувається. Саморозкриття героя супроводжується коментарями й коректуванням, що йдуть від героя ж, але стали разом із країною старше на 30 років: він піднявся до нового рівня й оглядається із сьогодення в минуле. Зріла людина веде суперечку із самим собою в юні роки, іронізує над собою, займенника “я”, “ти”, “він” стосовно до героя часто поміняють один одного, тому що оповідач те віддаляється від себе в молодості, то наближається до цьому, уже далекому тепер юнакові
“Я пребуду сам собою”, – багаторазово говорить собі Марко. Ці слова з вірша німецького поета епохи Тридцятирічної війни Пауля Флеминга Марко знає з дитинства – їх любив повторювати його батько. Марко, однак, не відразу розуміє, що для того щоб стати особистістю, мало ізолюватися від нелюдей – треба відчути свою приналежність до людей, свою відповідальність перед ними. Герман Кант глибоко й правдиво показує, як приходить до цього герой
По суті, головний мотив книги – пошуки Марком самого себе. Питанням про те, хто такий Марко Нибур, чи є він військовим злочинцем, зайнятий не тільки слідчий, але й сам Марко. Спочатку йому здається, що він, як людина маленький, найменше винна в злочинах гітлерівців перед людством. Однак зрештою він розуміє, що без потурання “маленьких людей”, а виходить, і його, Марка, гітлерівці не змогли б взяти владу майже над всією Європою й пролити стільки крові. Він розуміє, що дочка тієї польської жінки вбив такий же солдат вермахту, як він сам, і що він, Марко, тільки випадково не став подібним же вбивцею
(1 votes, average: 5.00 out of 5)