Осуд війни в поетиці іспанських авторів

Уже перший його поетичний відгук на події війни – вірш “Злочин відбулося в Гранаде” – одержало найширший резонанс у країні й за її межами. Вражений звісткою про загибель Лорки, Мачадо малює єдиноборство поета зі смертю, що стала перед ним в обличчя “ізводу катів”. У цьому приголомшливому по силі трагічного звучання вірші Мачадо немає ще, однак, ясного усвідомлення змісту тієї боротьби, у якій першою жертвою впав співак Гранади. Набагато глибше антигуманістичний, антинародний характер фашизму розкривається в наступних віршах

Мачадо (таких, як сонет “Новому графові донові Хулиану”).

Видатну роль у літературі періоду національно-революційної війни зіграли поети, що ввійшли в літературу в 20-і роки. Так, Висенте Алейксандре (род. в 1900 р.), у ранній Творчості отдавший данину сюрреалізму, у роки війни створює ряд віршів антифашистського змісту. Знаменно, що саме в цей період у його творчості наступає перелом – поет звертається до гуманістичних і реалістичних традицій, яким зберігає вірність і після поразки Іспанської республіки

Разом з тим Війна висунула в поезії Іспанії ряд нових імен. Творчість деяких поетів починається незадовго

до війни, але саме події війни розкрили повною мірою всієї грані їхнього поетичного таланта. Це ставиться в першу чергу до Мигелю Эрнандесу.

Проза цього періоду явно тяжіє до документальних жанрів, насамперед до нарису й репортажу. Не претендуючи на глибоке художнє узагальнення, багато письменників того років прагнуть запам’ятати вигляд війни, накидати портрети її реальних героїв. Лише до кінця війни ставляться перші спроби створити більші прозаїчні полотна, у яких події війни одержали б глибоке художнє узагальнення. В 1938 році на літературному конкурсі першої премії був визнаний гідним роман С. М. Арконади “Ріка Тахо”. Цим добутком Арконада продовжує цикл своїх добутків про іспанське селянство, початий у першій половині 30-х років. Однак на відміну від перших романів, у яких долі села розглядалися якоюсь мірою изолированно від інших соціальних проблем іспанської дійсності, роман “Ріка Тахо” показує, що долі жителів закуткового гірського сільця нерозривно пов’язані з долями республіки й Народного фронту. У боротьбі формуються характери, розкриваються шляхетні риси й природні дарування героїв роману. Роман задуманий автором як епопея війни: звідси й деяка символістика основних його образів, і ті широкі лірико-епічні узагальнення, які покликані поставити приватні долі персонажів книги в широкий контекст загальнонародної боротьби

Поразка республіки й перемога франкізму відкинули Іспанію на багато десятиліть назад. У країні запанував режим найжорстокішої фашистської диктатури, терору й реакції. Католицька церква знову стала провідною силою в галузі освіти й культури; печатка, Література, театр, кіно виявилися під суворим контролем цензури. Всі засоби ідеологічного впливу були поставлені на службу ідеям расизму й израпиао!, тобто об’єднання всіх іспанських націй в ім’я відродження містичного “національного духу”.

В області культури перемога франкізму мала особливо згубні наслідки. Загинули Лорка, Мачадо, Эрнандес, виявилися, в еміграції самі талановиті й гідні представники іспанської літератури, пішли в “внутрішню еміграцію” і на довгі роки

Замовчали ті літератори, які по тимі або інших причинах залишилися в Іспанії (наприклад, Висенте Алейксандре) або повернулися на батьківщину після закінчення війни (наприклад, Пио Бароха). Добутку всіх цих письменників, як і багатьох гуманістів минулого, виявилися під забороною. Природна наступність поколінь, безперервність культурних традицій були порушені самим рішучим образом. Здавалося, у країні на довгі роки запанує мовчання й тільки голоси франкистских бардів дано час від часу порушувати цю цвинтарну тишу славослів’ями “каудильо” Франко

До честі іспанських літераторів треба сказати, що серед них найшлося небагато мисливців виступити на стороні переможців. Нечисленні книги, у яких славилися перемоги франкистского зброї або реакційно переосмислювалися різні епізоди минулого Іспанії, виявляли собою така злиденність і по думці й у професійному відношенні, що навіть франкистские критики визнали їх “авторськими невдачами”. Більшість же літераторів, що не побажали піти в служіння до фалангістів, зволіло піти в сферу “чистого мистецтва”. Тільки за межами Іспанії письменники-емігранти продовжували розробляти більші й гострі проблеми сучасної дійсності

Однак під впливом усе більше зростаючого опору народних мас франкізму починає формуватися нове покоління письменників, що проголосили своїм девізом правдиве зображення всіх сторін життя їхньої багатостраждальної батьківщини. Чи не першими вісниками нового розквіту літератури стали ще в 40-х роках романи Камило Хосе Сели “Сім’я Паскуаля Дуарте” (1942) і Вулик (1943, виданий в 1951), а також роман Кармен Лафорет “Ніщо” (1944). Що випробували на собі вплив экзистенциалистской філософії, Села й Лафорет малюють трагічна самітність людей у страшному й жорстокому світі, поклавши цими романами початок “цілому плину в іспанській літературі – “тремендизму” (від исп. 1гетепс1о-“жахливий, страшний”). В умовах франкистской Іспанії творчість К. X. Сели й К. Лафорет, що зображували страшний у своїй щоденності побут, пролунав як осуд франкистской дійсності й протест проти офіційної фашистської ідеології

З початку 50-х років опозиція франкізму охоплює усе більше широкі шари інтелігенції усередині Іспанії. Від моральної критики дійсності передові письменники переходять до постановки гострих соціальних проблем, до зображення життя народних мас


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Осуд війни в поетиці іспанських авторів

Categories: Нові твори

Links