Трагедія особистості в романі Михайла Олексійовича Шолохова “Тихий Дон”
Трагедія особистості в романі Михайла Олексійовича Шолохова “Тихий Дон” Історія не стоїть на місці. Постійно відбуваються якісь події, які докорінно впливають на життя країни. Відбуваються зміни в самому громадському житті. А ці зміни самим прямим образом відбиваються на долях людей. У суспільстві виділяють звичайно два табори, опозиційних друг другові
Хтось по своїх поглядах підтримує одну сторону, хтось іншу. Але не все. Все-таки є такі люди, які в силу своїх переконань, не можуть вибрати яку-небудь зі сторін. Їхні долі сумні, навіть
З кожною прочитаною главою перед читачем відкривається ясна картина трагедії цієї сильної особистості. Він метається, шукає, помиляється й всіма силами намагається знайти правду, що так і не знаходить. Переходи з одного стана в іншій, тяжкі сумніви в правильності обраного шляху відбивають драматичні протиріччя часу, оголюючи боротьбу різних почуттів у душі
Революційні події ставлять перед Мелеховим сложнейшие питання буття. Григорій прагне осягнути сенс життя, історичну правду часу. Формування поглядів Григорія починається із днів Першої Світової війни. Він служить в армії, більш-менш підтримуючи погляди своїх товаришів по службі щодо порядків у країні, щодо державного устрою. Він дотримується наступної думки: “Нам необхідно своє, і насамперед рятування козаків від всіх опікунів будь те Корнілов, або Керенський, або Ленін
Обійдемося на своєму полі й без цих фігур”. Але, одержавши поранення, він попадає в лікарню, де зустрічає кулеметника Гаранжу. Ця зустріч зробила в душі головного героя глибокий переворот
Слова Гаранжи глибоко в’їлися в душу Григорія, змусивши його докорінно переглянути всі свої погляди. “День у день впроваджував він у розум Григорія досель невідомі тому істини, викривав справжні причини виникнення війни, їдко висміював самодержавну владу. Григорій пробував заперечувати, але Гаранжа забивав його в тупик простими питаннями, і Григорій змушений був погоджуватися” Мелехов змушений був визнати, що в словах Гаранжи звучала гірка правда, що розбивала вщент сформовані в нього відносини до подій, що відбувалися,
Громадянська Війна… Григорій мобілізований у ряди білої армії. Він служив Алл С о ч. Р У там досить довгий строк, одержуючи при цьому високий чин. Але його свідомість не залишають думки, пов’язані із пристроєм життя. Поступово він відходить від білих
Після зустрічі з Подтелковым Григорій відмінюється до червоних, воює на їхній стороні, хоча душею ще ніяк не пристане до якому те бережу. Перейшовши на сторону червоних, він не тільки переходить в інший табір, він ще відходить і від рідних і близьких. Адже тепер він і батько його із братом як би вороги. Після поранення під станицею Глибокої їде у свій рідний хутір. І важко в груди в його
“Там, за, усе було плутано, суперечливо. Важко намацувалася вірна стежка; як у тонкій гаті, зыбилась під ногами грунт, стежка дробилася, і не було впевненості – по тійій чи по який треба, іти”. Перебуваючи в середовищі червоних, Григорій пізнавав ази більшовицького пристрою суспільства. Але багато положень суперечливі його поглядам, не бачив у них він своєї правди. І поступово він став усвідомлювати, що й там йому немає місця, тому що він бачив, які нещастя несли вони їм, тобто козакам
“…І помалу Григорій став перейматися злістю до більшовиків. Вони вторглись у його життя ворогами, відняли його від землі! Григорію іноді в бої здавалося, що й вороги його тамбовські, рязанські, саратовские мужики – ідуть, спонукувані таким же ревнивим почуттям кземле.
“, ” Б’ємося за неї, начебто за любушку.” Мелехов відринув старий мир, але правди нової дійсності, що затверджувалася в боротьбі, крові, стражданнях, він не зрозумів, не повірив їй зрештою виявився на історичному розпутті. У напруженій обстановці, рятуючи своє життя, воно попадає в банду Фоміна
Але й там для нього немає правди. Але саме трагичное те, що, мечучись із однієї сторони в іншу, Григорій бачив те, що місця йому немає ні там, ні тут. Він розумів, що правди його немає ні в білих, ні в червоних. “Вони воюють, щоб їм краще жити, а ми за своє гарне життя воювали
Однієї правди немає в житті. Видно, хто кого здолає, той того й зжере… А я дурну правду шукався
Душею хворий, туди-сюди гойдався. За старих часів, чутно, Дон татари кривдили, ішли віднімати землю, неволити. Тепер Русь
Немає! Не помирюся я! Чужі вони мені й усім-те козакам. Козаки тепер поумнеют. Просили фронти, а тепер кожний, як я: ах! – так пізно” . Автор постійно нагадує, що куди б герой не йшов, куди б він не кидався, він завжди тягся до тих, хто боровся за щасливе життя. Адже саме у своїх метаннях Григорій і знаходить свої кращі якості, знаходить свою силу й міць
Трагізм долі Григорія Мелехова підсилює інша лінія роману, а саме особисте життя козака. Він не тільки не може розібратися з політичними питаннями, але й серцем зі своїм не зможе злагодити. Із днів своєї молодості він всім серцем любить Ксенію Астакову, дружину свого сусіда. Але він одружений на іншій, на Наталі
Хоча й після багатьох подій у родині запанував мир, з’явилися діти, але до неї він так і залишається холодний. Григорій їй так і говорить: “Холодна, ти, Наталя”. У серцях козака постійно Ксенія. “У ньому цвіло, бродило почуття, він любив Ксенію колишньою виснажливою любов’ю, він відчував це всім тілом, кожним поштовхом серця, і в той же час усвідомлював перед його очами, що це сон. І радувався сну, і приймав його, як життя”. Історія любові пронизує весь роман
Куди б Григорій не біг, як би не намагався порвати із цією жінкою, завжди шляху їх знову сходяться. І до одруження, незважаючи на всі погрози батька, і під час воєнних дій, коли життя Григорія й Наталі вже налагодила, і після смерті дружини, вони возз’єднуються знову. Але й тут головний герой розривається між двох вогнів. З одного боку, будинок, родина, діти, з іншого боку, улюблена жінка. Найвищого рівня досягається трагедія життя Григорія не тоді, коли намагається він вибрати сторону, куди краще примкнути, а на особистому тлі, під час загибелі Ксенії
Він залишається самотній. Зовсім один, тихо погойдуючись, стоїть на колінах Григорій біля могили Ксенії. Тишу не порушує ні шум боїв, ні звуки стародавньої козачої пісні. Тільки “чорне сонце” світить тут одному Григорію
У кривавому круговороті зникло все: батьки, дружина, дочка, брат, улюблена жінка. У самому кінці роману утомилися Ксенії, що пояснює Мишатке, хто його батько, говорить письменник: ” Ніякий він не бандит, твій батько. Він так…нещасна людина”. Скільки співчуття в цих словах! В “Тихому Доні” письменник звів на загальнолюдську висоту страждання сильної особистості, що поневолюється у своєму розвитку, у русі до самої гуманної життєвої філософії вантажем і старим моральним укладом, і антигуманними нормами нової системи
Він не знаходить собі ні справи, ні мети по масштабі й глибині своєї “совісті”, душі, талановитості, він в “меншостях” у рамках всіх ситуацій свого часу. Але хто не був слідом за Григорієм у меншостях, у зоні загибелі й винищуванні в 30-е й 40-е роки серед командно-адміністративної системи, що міцно затвердилася? В “меншостях” було нерідко все загальнолюдське
(2 votes, average: 4.00 out of 5)