Трагізм образа ГриГорея Мелехова у романі М. Шолохова “Тихий Дон”
У романі “Тихий Дон” М. Шолохов сміло обертаєся до соціальних проблем, зображуючи драматизм конфліктів і доль героїв. Письменник не боїться песимізму, намагаючись розкрити соціальні причини явищ. Особливийности роману “Тихий Дон” у тім, що історична судьба країни й долі персонажів переплітаються. Автор затверджує: неможливо для людини визначити свій життєвий шлях поза соціальною боротьбою.
Дія роману починається задовго до першої мировиття війни. Шолохов починає зображувати життя казачьйого хутора в 1912 році, а закінчує в
Але поряд з волею Шолохов зображує неуцтво й жорстокість вдач козацтва. Революційні події сприяли розшаруванню прощества: бідняки прийняли сторону червоних відразу й безоговорочно, заможне козацтво коливалося або металося від білих до червоних, як показано на прикладі долі ГриГорея Мелехова. Сім’ї ГриГорея Мелехова у романі приділена велика увага Вони середняки, тому їм властиве двоякий настрій. Середняцьке положення сім’ї позначається й на
ГриГорей Мелехов – трагічна фігура роману. Це людина розумний, що вміє відстояти свою незалежність. Він намагається жити по правді, але розібратися, де правда в хаосі історичних подій дуже важко. Неустойчивость, невміння знайти свій шлях у політичній боротьбі відбивається й в особистому житті ГриГорею глибоко претит кровопролиття, не для виттяни прийшов він у цей мир.
Він людина добрий, отзивчивий до чужого лиха. З якою жалістю дивився він на мертвого каченяти, випадково зарізаного на косовиці! А суворе життя змушує його взяти в руки шаблю. Після поранення й спілкування в госпіталі з комуністом Гаранжой Мелехов приходить додому іншою людиною, що довідала про антинародний характер війни.
Але будинку його зустрічають як героя, Георгіївського кавалера, і ГриГорей вертається на службу. Революція застає його на війні Обставини складаються так, що згодом Мелехов воює на стороні червоних, але в душі він не доконца з ними. ГриГорею важко розібратися, на чиїй стороні правда, починаються метання героя. “Від білих відбився й до червоного не пристав, – говорить він сам про себе, – так і плаваю, як гній в ополонці”.
Мелехов втратив довіру з боку тих і інших, становится ворогом і в стані червоних, і в стані білих. Йому не раз доводилося спостерігати жорстокість і червоні й білих, тому гасла класової боротьби стали здаватися йому марними. Відхід у банду відбувається не з ідейних міркувань, а від безнадійності положення: йому нікуди більше йти. Трагізм положення Мелехова можна передати словами Єсеніна: “… у суцільному димі, у розкиданому бурою побуті з того й мучуся, що не зрозумію, куди несе нас доля подій”.
Після виходу роману ще довгі роки тривала суперечка про долю ГриГорея Мелехова. Його характеризували і як позитивного героя, що неминуче повинен прийти в стан червоних, і як відщепенця, индивидуалиста, що ится спокою й благополуччя для себе. Лихо Григория Мелехова в тім, що він не зумів зайняти твердої позиції в громадянській війні, але навряд чи можна назвати це його провиною.
“Віч-на-віч особи не побачити. Більшое бачиться на відстані”. ГриГорей Мелехов виявив неабияку мужність у пошуках правди.
Але для нього вона – не просто ідея. Він шукає її втілення в житті й не знаходить. Пройде дуже багато років, повинне бути дуже більшим відстань, щоб побачити й зрозуміти щиру суть собитий.
А доля Мелехова відбиває долю багатьох, искореженних історичними струсами, так і таких, що не знайшли себе в цій боротьбі
(2 votes, average: 3.50 out of 5)