Трагедія Григорія Мелехова в романі М. Шолохова “Тихий Дон”
..Нічого я не розумію… Мені важко в цьому розібратися… Блукаю я, як заметіль у степу… М. Шолохов. Тихий Дон “Тихий Дон” – надзвичайно складний і величний добуток. Майстерність Шолохова полягає в тім, що він відтворює події грандіозної епохи, насичуючи їхніми характерами й долями, торкаючись безлічі тим, мистецьки переплетених між собою
Григорій Мелехов – головний герой роману, донський козак. До війни й революції він не замислювався над соціальними питаннями. Родина Мелехових, хоч і небагата, жила своєю працею, у статку
У важкій сімейній драмі, у дріб’язках повсякденного життя, у випробуваннях війни розкривається глибока людяність Григорія. Я думаю, саме через людинолюбство він так болісно переживає свій перший бій, не може забути вбитого австрійця. Характеру Мелехова властиво загострене почуття справедливості, свідомість власного достоїнства, здатність до сильної й жагучої любові, рішучим учинкам і діям
Григорій завжди готовий заступитися за зневажається достоинство, що, людини, так він кидається на козаків, що поглумилися над
Тому страшної здалася йому правда про непотрібність війни, відкрита Гаранжой. Сон іде від Мелехова: “Ти говориш, що на потребу богатым нас женуть на смерть, а як же народ? Аль він не розуміє?” Очевидна нісенітниця війни будить у ньому тугу, неспокійні думки. Тим самим письменник як би підводить Григорія до сприйняття людської правди, від пошуків якої він згодом відмовиться: велика людська правда зштовхнеться в душі Мелехова зі злісною, похмурою силою багатовікових навичок і звичок власницького миру, станових почуттів
И боротьба проти народу, проти правди життя приведе до спустошення й безславного кінця. ” Війна все з мене вичерпала. Я сам собі страшний став…
У душу до мене глянь, а там чорність, як у порожньому колодезе,” – зізнається Григорій Наталі. Після повернення з будинку Мелехов близько сходиться із Чубатим, хоча раніше між ними виникали сутички й сварки. І вплив Чубатого позначається на характері Мелехова: “пропав жалість до людини”, “зачерствіло, огрубіло” серце. Познайомившись із Извариным, Григорій, вихований віковим укладом власницького життя, довго не може зрозуміти суджень того про козацтво як про єдиній, цілісній масі
Так після зустрічей і розмов з різними людьми в душі Мелехова надовго поселяються занепокоєння й невизначеність, болісні коливання. До початку Вешенського повстання в серце Григорія завершилася більша внутрішня робота. Перед нами – людина, що озлобилася, що люто повстав за право власності
Однак і тепер він шукає не особисту, а суспільну правду, придатну для всіх козаків. Пізніше він зрозуміє свою оману: “А я гадаю, що заблудилися ми, коли на повстання пішли”. Протягом усього роману ми бачимо, як людина, що жагуче любив життя, втрачає в неї віру, зневіряється й у себе, у свою правоту. Шлях до правди виявився для Григорія довгим, звивистим, тернистим, і все-таки він до неї прийшов, не вбивши в собі остаточно людини
Про це говорить і добровільний прихід Мелехова наприкінці роману в рідний хутір, щоб відповісти перед народом за зроблені помилки й пролиту їм людську кров. Він добровільно роззброюється, кинувши під березневий лід зброя. Сюжет роману розвивається, як сюжет трагедії, і фінал його теж трагічний. Війна всі забрала в Григорія: рідних, друзів, любов, віру
Ми так і не довідаємося про подальшу долю Григорія Мелехова. Його Майбутнє невідомо, про нього можна будувати лише здогади й припущення, які ніколи вже не підтвердяться
(2 votes, average: 5.00 out of 5)