Повернення ГриГорея Мелехова на хутір. (Аналіз фіналу роману М. А. Шолохова “Тихий Дон”: тім 4, частина 8, глава 18)

1. Згубний слід революції в житті Мелехова. 2. Метання й спустошеність героя. 3. Трагізм повернення Мелехова Над романом “Тихий Дон” Шолохов працював з 1928 по 1940 р. Цей роман написаний у жанрі епопеї (після “Війни й миру” Л. Н. Толстого “Тихий Дон” – перший роман-епопея). Дія цього добутку охоплює роки життя нашої країни, ознаменовані великими подіями всесвітньо-історичного значення Перша світова війна, Лютнева, а потім Жовтнева революція, громадянська війна – от основні його віхи. “Тихий Дон” – це одночасно історія становлення

великого художника й торжество гуманістичної думки про Росію й революцію.

Шолохов не просто ввів безліч нових фактів, вона переконував у найглибшому трагізмі революції, розколу народу на ворогуючі групи. Ніякого радісного свята пригноблених у кипінні революції немає. Це дуже кривавий шлях відновлення, може бути, неминучий, але суперечливий і страшний для окремої людини, його сім’ї, цілого роду й всієї країни Не можна говорити про те, що народ тільки “очищається” у революції від рабства й покірності. Він часто й дичавіє, божеволіє, попросту звіріє від уседозволеності, ламає нерушиме, стає іграшкою

злих сил.

Згубною й страшною силою виявилася революція й для головного героя роману – ГриГорея Мелехова. Суперечлива й заплутана його доля Намагаючись розібратися в що відбувається, намагаючись усе зрозуміти, усе вмістити, не випадаючи з подій, ГриГорей метається зі стана в стан, борючись те на стороні червоних, то на стороні білих. Ця чесна, смілива, працьовита людина все своє життя проводить у чужий і “далекій йому країні” ненависті, смерті.

Озлобляючись, вдаючись у відчай, він з відразою виявляє, як весь його талант, всієї його сили йдуть у небезпечну майстерність створення смерті. Йому ніколи бути “будинку”, у сім’ї, серед люблячих його людей. А він прагне до праці на землі, до спокою, до дітей, але змушений бути вічно зверненою особою до війни, “до стихії жорстокості”.

Чому все це відбувається? ГриГорей хоче добратися до самого головного всобитиях. Він буквально одержимо спрагою зрозуміти ті сили, що “вступили в керування життям”.

У фіналі роману ГриГорей Мелехов, утомившись від марних метань, украй спустошений, вертається додому, на хутір Татарський. Іде провесна 1922 року. Коли сходить сніг і підсихає торішня трава, у степу починаються “весняні пали” (пожежі). Навкруги зеленіє трава, пасуться пролітні гусаки, в’ють гнізда стрепета. А там, де пройшлися пали, чорніє мертва, обвугліла земля, “не гнездует на ній птах, стороною обходить її звір”.

Такий же чорної, випаленої як степ після пожеж, стало життя ГриГорея. Шолохов недарма приводить таке порівняння Усього втратився ГриГорей, усе відняла в нього, усе порушила смерть. Одна надія в нього залишилася – діти. Він ще не знає, що його чекає чергова втрата – восени вмерла Полечка.

Осінь і зиму ГриГорей прожив у лісі сдезертирами. Поховавши Ксенію, він троє доби скитался по степу, а потім відправився в Слащевскую діброву, де, як він чув, оседло живуть дезертири. Довго бродив він по лісі, але вийти до якого-небудь житла не вирішувався.

Після смерті Ксенії ГриГорей втратив “розум і колишню сміливість”. Змученого, охлялого знайшли його дезертири й привели до себе в землянку. З настанням холодів з “несподіваною силою” прокинулася в ньому туга за рідним будинком, по дітям. Удень ГриГорей намагався відволіктися від цих думок роботою: вирізав з дерева ложки, миски, фігурки.

Але ночі були болісні, нестерпні Не було більше сил чогось чекати, від когось ховатися, він не міг більше жити, як загнаний звір. ГриГорей вертається на хутір. Підійшовши до будинку, він кинув у воду гвинтівку, наган, патрони. Він не бажав більше воювати ні на чиїй стороні.

Ще видали побачив він Мишатку. Нарешті збулося те деяке, про що мріяв ГриГорей безсонними ночами: “Він стояв у воріт рідного будинку, тримав на руках сина”. Всі рухи героя в складному просторі роману – це шлях ходіння по борошнах з відкритим всьому, “розворушеним” серцем Мир дробиться, а він шукає цілісності, істин, що не придушують цілі групи людей.

Він помічає те, до чого інші байдужі. ГриГорей Мелехов аж до закінчення роману зберігає найвищий ступінь прозріння, інтуїтивного розрізнення добра й зла. Він куди більше послідовний гуманіст, ніж застиглі у своїй “ясності” представники обох ворогуючих таборів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Повернення ГриГорея Мелехова на хутір. (Аналіз фіналу роману М. А. Шолохова “Тихий Дон”: тім 4, частина 8, глава 18)

Categories: Шкільні твори

Links