Живий (переказ твору)

Федору Хомич Кузькіну, прозваному на селі Живим, довелося піти з колгоспу. Адже і не останньою людиною в Прудка був Хомич – колгоспний експедитор: то мішки добував для господарства, то діжки, то збрую, то воза. І дружина Авдотья працювала так само невтомно. А заробили за рік шістьдесят-два кілограма гречки. Як прожити, якщо у тебе п’ятеро дітей?

Важка для Фомича життя в колгоспі почалася з приходом нового голови Михайла Михайловича ГУЗЕНКОВА, до цього мало не всіма районними конторами встиг покерувати: і споживспілкою, і Заготскотом,

і комбінат побутового обслуговування, та ін. Злюбив Гузенко Фомича за гострий язик і незалежний характер і тому на такі роботи його ставив, де справ вище голови, а заробітку – ніякого. Залишалося – йти із колгоспу.

Вільну життя свою Хомич почав косарів за наймом у сусіда. А тут доярки, зайняті по горло на фермі, повалили до нього із замовленнями. Тільки перевів Фомич дух – проживу без колгоспу! – Як заявився до нього Спіряк Воронок, працівник ніякий, але через спорідненості з бригадиром Пашкою Вороніним має в колгоспі силу, і пред’явив Хомич ультиматум: або береш мене в напарники, зароблене –

навпіл, і тоді оформимо тобі косовицю в колгоспі як громадське навантаження, або, якщо не погодишся, ми з головою оголосимо тебе тунеядцем і під закон підведемо.

Виставив Живий непроханого гостя за двері, а на наступний день на покіс до Хомич приїхав сам Гузенко і відразу ж в усі своє начальницьке горло: “Ти хто, колгоспник або анархіст? Чому на роботу не виходиш? “-” А я з колгоспу пішов “. – “Ні, голубчику. Так просто з колгоспу не йдуть. Ми тобі тверде завдання дамо і з усіма потрохами з села викинемо “.

До загрозу Хомич поставився серйозно – радянські і колгоспні порядки він на своїй шкурі відчув. У 35-му послали його на дворічні курси молодших юристів. Однак не минуло й року, як недовчений юристів стали посилати головами у колгоспи. До цього часу Живий вже розумів механіку колгоспного керівництва: той голова хороший, який і начальство підкріпить надплановими поставками, і своїх колгоспників нагодує. Але при ненаситності начальства або спритність нелюдську потрібно мати, або без совісті жити. Хомич навідріз відмовився від головування, за що і вилетів з курсів як “прихований елемент і саботажник”. А в 37-м інша біда: на мітингу з нагоди виборів до Верховної Ради невдало пожартував, та ще місцевого начальника, який силою намагався звести його “куди треба”, кинув так, що у начальника аж калоші з хромових чобіт послеталі. Судила Фомича “трійка”. Але Живий і у в’язниці не застряг, в 39-м написав заяву про бажання піти добровольцем на фінську війну. Справа його переглянули і звільнили. А поки комісії засідали, фінська війна закінчилася. Досита повоював Хомич на Вітчизняної, залишив на ній три пальці з правої руки, але повернувся з орденом Слави та двома медалями.

… Виключали Хомича з колгоспу в районі, куди викликали повісткою. І головував на засіданні сам предісполкома товариш Мотяков, що визнавав тільки один принцип керівництва: “Роги ламати будемо”, – і як не намагався урезонити Мотякова секретар райкому партії Дьомін, – все ж таки осінь 53-го, інші потрібні методи, – а постановило збори виключити Кузькіна з колгоспу і обкласти його як одноосібника подвійним податком: у місячний термін здати 1700 рублів, 80 кг м’яса, 150 яєць і дві шкури. Все, все до копієчки віддам, клятвено пообіцяв Хомич, але ось шкуру здам тільки одну – дружина може чинити опір, щоб я з неї для вас, дармоїдів, шкуру здирав.

Повернувшись додому, Хомич продав козу, сховав рушницю і став чекати конфіскаційних комісію. Ті не забарилися. Під проводом Пашки Вороніна обнишпорили хату і, не знайшовши нічого цінного матеріально, звели з двору старий велосипед. Хомич ж сів писати заяву в обком партії: “Я виключений з колгоспу за те, що виробив 840 трудоднів і отримав на все своє ораву з семи чоловік 62 кг гречки. Питається, як жити? “- А в кінці додав:” Підходять вибори. Радянський народ тішиться… А моя сім’я і голосувати не піде “.

Скарга спрацювала. Завітали важливі гості з області. Злидні Кузькін справила враження, і знову було засідання в районі, тільки розбиралася вже самоправність ГУЗЕНКОВА і Мотякова. Їм – по вимові, а Живому – паспорт вільної людини, матеріальну допомогу, та ще й працевлаштували – сторожем за ліс. Навесні же, коли скінчилося сторожеваніе, удалося Хомич влаштуватися охоронцем і комірником при плотах із лісом. Так що і при будинку, і під час роботи виявився Фомич. Колишнє колгоспне начальство зубами скрипіло, випадку чекало. І дочекалося. Одного разу піднявся сильний вітер, хвилею стало розгойдувати і тріпати плоти. Ще трохи, і відірве їх від берега, розметає по всій річці. Потрібен трактор, всього на годину. І Хомич кинувся в правління за допомогою. Не дали трактора. Довелося Хомич за гроші та за пляшку шукати помічника і тракториста – врятували вони ліс. Коли ж Гузенко заборонив колгоспному магазину продавати Кузькін хліб, Хомич відбився за допомогою кореспондента. І нарешті, третій удар послідував: правління вирішив відібрати в Кузькін город. Хомич уперся, і тоді оголосили Живого тунеядцем, які захопили колгоспну землю. Влаштували в селі суд. Загрожувало йому висновок. Важко було, але і на суді викрутився Живий, кмітливість і гострий язик допомогли. А тут і доля розщедрилася – отримав Хомич місце шкіпера на причалі біля свого села. Потекла спокійна і некваплива літнє життя. Взимку гірше, навігація закінчується, доводилося плести кошики на продаж. Але знову прийшла весна, а з нею і навігація, приступив Хомич до своїх шкіперська обов’язків і ось тут довідався, що пристань його скасовують – так нове річкове начальство вирішило. Хомич кинувся до цього новому начальству і в якості оного виявив свого заклятого друга Мотякова, знову воскрес для керівної роботи.

І знову перед Федором Фомічов Кузькін встав все той же вічне питання: як жити? Він ще не знає, куди піде, чим займеться, але відчуває, що не пропаде. Не ті часи, думає він. Не така людина Кузькін, щоб пропасти, думає читач, дочитуючи фінальні рядки повісті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Живий (переказ твору)