Трагедія дезертира Андрія Гуськова в повісті “Живи й помни”
Автор розкриває душу дезертира Андрія Гуськова. Ця людина була на війні, не раз був поранений і контужений. Але, виписавшись із госпіталю, Андрій відправився не у свою частину, а воровски пробрався в рідне Село, ставши дезертиром.
У повісті немає детективного сюжету, небагато героїв, але все це тільки підсилює наростаючий психологізм. В. Распутін спеціально в образі Андрія зображує звичайну людину із середніми розумовими й. духовними здатностями. Він не був боягузом, на фронті сумлінно виконував всі солдатські обов’язки.
“Він боявся
Зрештою
Ця повість не тільки про те, як солдат стає дезертиром. Вона ще й про жорстокість, що руйнує силі війни, що вбиває в людині почуття, бажання. Якщо це відбувається, людина може зовсім вільно стати героєм. Якщо ні, то туга, як правило, буде сильней. Тому Андрій Гуськов не просто зрадник, він – особистість, приречена на загибель із самого початку. Він слабшав, але чи можна його винити в слабості?
Трагедія повести підсилюється за рахунок того, що гине в ній не тільки Андрій. Слідом за собою він веде й свою молоду дружину, і ще не народженої дитини. Настена – жінка, здатна пожертвувати всім, аби тільки кохана людина залишився живий. Але чоловіка свого, незважаючи на любов до нього, вона все-таки вважає вино – ватым. Біль її підсилює можливий осуд односільчан.
Як і її чоловік, Настена – жертва нищівної війни. Але якщо Андрія можна винити, то Настена – жертва безвинна. Вона готова прийняти на себе удар, підозри близьких, осуд сусідів, навіть покарання – все це викликає в читача безперечне співчуття. ” Війна затримала Настенино щастя, але Настена й у війну вірила, що воно буде. От настане мир, повернеться Андрій, і все, що за ці роки зупинилося, знову рушить із місця. Інакше Настена й не представляла своє життя. Але Андрій прийшов завчасно, раніше перемоги, і все переплутав, перемішав, збив зі свого порядку – про цьому Настена не могла не догадуватися. Тепер доводилося думати не про щастя – про іншому. А воно, налякавшись, відсунулося кудись, затьмарилося, заслонилось – ні шляхи йому, здавалося, звідти, ні надії”. Зруйновано подання про життя, а з ними й самим життям. Втративши опору в цьому вирі, Настена вибирає вир іншої: ріка забирає жінку до себе, звільняючи її від якого-небудь іншого вибору.
Валентин Распутін, гуманіст по суті, у повісті “Живи й помни” малює антигуманну природу війни, що вбиває навіть на величезній відстані.
Головний герой книги – Андрій Гуськов, “розторопний і бравий хлопець, що рано женився на Настене й проживший з нею до війни недобре-непогано чотири роки”. Але от у мирне життя російських людей безцеремонно вторгається Велика Вітчизняна війна. Разом з усією чоловічою частиною населення пішов на війну й Андрій. Ніщо не передвіщало такого дивного й незрозумілого розкладу, і от, як несподіваний удар для Настены, звістка про те, що її чоловік Андрій Гуськов – зрадник. Не кожній людині дано пережити таке горе й ганьба. Це подія круто перевертає й міняє життя Насті Гуськовой. “…Де ти був, людина, якими іграшками ти грав, коли тобі призначили долю? Навіщо ти з нею погодився? Навіщо, не задумавшись, відітнув собі крила, саме коли вони найбільше потрібні, коли треба не поповзом, а влітку тікати від лиха?” Тепер вона перебуває під владою своїх почуттів і любові. Загублена в глибині сільського життя, жіноча Драма витягнута й показана як живаючи картина, що всі частіше зустрічається на тлі війни.
Автор затверджує, що Настена – жертва війни і її законів. Вона не могла діяти по-іншому, не підкоряючись своїм почуттям і волі долі. Настя любить і жалує Андрія, але коли сором за людський суд над собою й над своєю майбутньою дитиною перемагає силу любові до чоловіка й життя, вона ступнула за борт човна посередині Ангари, погибнув між двох берегів – берегом чоловіка й берегом всіх російських людей. Распутін дає читачам право судити про вчинки Андрія й Настены, виявити для себе все гарне й усвідомити все погане.
Сам же автор – добрий письменник, схильний скоріше прощати людини, чим засуджувати, тим більше засуджувати беспощад але. Він намагається надати своїм героям можливість для виправлення. Але є такі явища й події, нестерпні для навколишніх героїв людей, на осмислення яких немає в автора щиросердечних сил, а є тільки одне неприйняття. Валентин Распутін з невичерпної для російського письменника серцевою чистотою показує жителя нашого села в самих несподіваних ситуаціях.
Шляхетність Настены зіставляється автором зі здичавілим розумом Гуськова. На прикладі того, як Андрій накидається на теля й задирає його, видно, що він втратив людський образ, повністю відійшов від людей. Настя ж намагається образумить і показати помилку свого чоловіка, але робить це люблячи, не наполягає. Автор уводить у свою повість багато міркувань про життя. Особливо добре ми це бачимо при зустрічі Андрія й Насті. Герої нудяться своїми міркуваннями не від туги або неробства, а бажаючи зрозуміти призначення людського життя.
Великі й багатогранні образи, описувані Распутіним. Тут і типовий для сільського життя збірний образ діда Михеича й дружини його, консервативно строгої Семенівни. І образ солдата Максима Воложина, мужнього й героїчного, що не жалели сил, що сражались за Вітчизну. Багатоликий і суперечливий образ істинно російської жінки – Надьки, що залишилася однієї із трьома дітлахами. Вона-Те й підтверджує слова Н. А. Некрасова: “..доленька російська, доленька жіноча”. І життя під час війни, і її щасливий кінець відбилися на долі сільця Атамановки.
Валентин Распутін усім, що написав, переконує нас, що в людині є світло й погасити його важко, які б не траплялися обставини. У героях В. Г. Распутіна й у ньому самому є якесь поетичне почуття, протиставлюване устояному сприйняттю життя. Додержуйтеся слів Валентина Григоровича Распутіна: “Століття живи – століття люби”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)