“Теперішній письменник – те ж, що древній пророк” А. П. Чехов (По одному з добутків російської літератури – А. С. Пушкін “Пророк”)
Своє подання про ідеальний образ поета Пушкін втілив у вірші “Пророк”. Але поет не народжується пророком, а стає ім. Цей шлях повний болісних випробувань і страждань, яким передують сумний роздум пушкінського героя про тім злі, що міцно вкоренилося в людському суспільстві й з яким він не може упокоритися. Стан поета говорить про те, що він небайдужий до происходящему навколо й у той же час неспроможний що-небудь змінити. Саме до такої людини, що “духовної жаждою млоїмо”, є посланник Бога – “шестикрылый серафим”. Пушкіна докладно
И почув я неба содроганье,
И горний ангелів поле,
И гад морських підводний хід,
И дольней лози прозябанье.
Потрібно мати чималу мужність, щоб увібрати в себе всі
И він до вуст моїм припав
И вирвав грішну мою мову,
И празднословный, і лукавий,
И жали мудрыя змії
У вуста завмерлі мої
Вклав десницею кривавої.
Виходить, нове придбане поетом якість – мудрість – дається йому через страждання. І це не випадково. Адже щоб стати мудрим, людина повинен пройти важкий шлях шукань, помилок, розчарувань, випробувавши численні удари долі. Тому, напевно, довжина в часі прирівнюється у вірші до фізичного страждання.
ЧиМоже поет стати пророком, володіючи, крім поетичного таланта, тільки знанням і мудрістю? Ні, тому що трепетне людське серце здатне піддаватися сумніву, ономожет стискуватися від страху або болю й тим самим перешкодити йому виконати велику й шляхетну місію. Тому серафим робить останнє й саме жорстоке дійство, вклавши в розсічені груди поета “угль, що палає вогнем”. Символічно, що тільки тепер пророк чує глас Всевишнього, що дає йому мета й сенс життя.
И Бога глас до мене воззвал:
“Повстань, пророк, і виждь, і внемли,
Здійснися волею моєї
И, обходячи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей”.
Таким чином, поезія в поданні Пушкіна існує не для тішення вибраних, вона є могутнім засобом перетворення суспільства, тому що несе людям ідеали добра, справедливості й любові.
Все творче життя Олександра Сергійовича Пушкіна з’явилося яскравим свідченням вірності його думок. Його смілива вільна поезія протестувала проти гноблення народу, призивала до боротьби за його волю. Вона підтримувала дух засланих друзів-декабристів, вселяла їм мужність і стійкість.
Свою основну заслугу Пушкін бачив у тім, що, подібно поетові-пророкові, будив у людях доброту, милосердя, прагнення до волі й справедливості. Тому, стикнувшись із гуманістичною пушкінською поезією, ми відчуваємо потребу стати краще, чистіше, учимося бачити навколо красу, гармонію. Виходить, поезія дійсно здатна перетворити мир
(1 votes, average: 5.00 out of 5)