Тема: Тонкий ліризм поезії Ф. Тютчева. Вірш “Я знаю в праосені пору…”
Мета: оЗнайомити учнів із творчістю російського поета Ф. Тютчева; поглиблювати навички аналізу поетичного тексту; розвивати зв’Язне мовлення, творчу уяву; виховувати любов до природи.
Обладнання: Портрет Ф. Тютчева; виставка його книг; картини із зображенням російської природи. Аудіо запис музики П. Айковського ” Пори року”.
Головна цінність поезій Тютчева –
У живому, граціозному, пластично-тонкому
Зображені природи.
М. Некрасов
Хід уроку
І. Підготовка до сприйняття учнями навчального матеріалу
Вступне
Кожна пора року прекрасна по-своєму. Але творчі натури чомусь особливо люблять осінь. Може, тому, що вона милує око своїм золотавим блиском, величним різнобарв’ям спокійних кольорів та відтінків. Осінь – це пора підбиття підсумків, певних роздумів, натхнення. Про неї писали багато поетів. Серед них і російський майстер слова Федір Іванович Тютчев (1803-1873).
ІІ. Оголошення теми, мети та завдань уроку
ІІІ. Сприяння і засвоєння учнями навчального матеріалу
Повідомлення учнів про поета
ТЮТЧЕВ, Федір Іванович (Тютчев, Фёдор
Тютчев народився у садибі Овстуг Брянського повіту Орловської губернії у давній дворянській родині. Його дитинство минуло в садибі Овстузі, у Москві та підмосковному маєтку Троїцьке. У сім’ї панував патріархальний поміщицький побут. Тютчев, рано виявивши нахили до навчання, здобув добру домашню освіту. Його вихователем був поет і перекладач С. Раїч (1792-1855), котрий познайомив Тютчева з творами античності та класичної італійської літератури. У 12 років майбутній поет під керівництвом свого вчителя перекладав Горація і писав, наслідуючи його, оди. За оду “На новий 1816рік” у 1818 р. був удостоєний звання співробітника Товариства любителів російської словесності. У “Працях” Товариства у 1819 р. був уперше опублікований його твір – вільний переспів “Послання” Горація до Мецената.
У 1819 р. Тютчев вступив на відділ словесності Московського університету. За роки навчання зблизився з М. Погодіним, В. Одоєвським. У той час почали формуватися його слов’янофільські нахили. Будучи студентом, Тютчев писав і вірші. 1821 р. закінчив університет і отримав місце в Колегії іноземних справ у Петербурзі. У 1822 р. його призначили позаштатним чиновником російської дипломатичної місії у Мюнхені.
У Мюнхені Тютчев як дипломат, аристократ і літератор опинився у центрі культурного життя одного з найбільших міст Європи. Вивчав романтичну поезію і німецьку філософію, зблизився з Ф. Шеллінгом, подружився з Г. Гайне. Переклав російською мовою вірші Гайне (перший із російських поетів), Й. К. Ф. Шиллера, Й. В. Гете та ін. німецьких поетів. Власні вірші Тютчев публікував у російському журналі “Галатея” і альманасі “Північна ліра” (“Северная лира”).
У 1820-1830 pp. були створені шедеври філософської лірики Тютчева “Silentium!” (1830), “Heme, що мислите, природа…” (“Не то, что мните вы, природа…”, 1836), “Про що так віє вітровій?..” (“О чем ты воешь, ветр ночной?..”, 1836) та ін.
У 1836 р. у пушкінському журналі “Современник” за рекомендацією Т. Вяземського і В. Жуковського була опублікована збірка з 24 віршів “Вірші, надіслані з Німеччини” (“Стихи, присланные из Германии”), підписана “Ф. Т.”. Ця публікація стала етапною у його літературній долі, принесла йому визнання. На загибель О. Пушкіна Т. відгукнувся пророчими рядками: “Тебе, немов кохання перше, // Росії серце не забуде” (“29-е січня 1837”).
Тютчев пишався увагою до нього першого поета Росії й мріяв про особисту зустріч. Та через загибель Пушкіна зустрітися їм не довелось.
Відомо, що Тютчев прославився як майстер пейзажної лірики. Для його поезії характерним є використання символів, ніжних епітетів, тонке сприйняття природи.
У 1826 р. Тютчев одружився з Е. Петерсон, потім захопився А. Лерхенфельд (їй він присвятив кілька віршів, серед яких – відомий романс “Я вас зустрів – і все минуле…” (“Я встретил вас – и все былое…”, 1870). Роман з Е. Денберг виявився настільки скандальним, що Тютчева перевели із Мюнхена у Турин. Тютчев важко пережив смерть дружини (1838), проте незабаром одружився з Денберг, самовільно виїхавши для вінчання у Швейцарію. За це його звільнили з дипломатичної служби і позбавили звання камергера.
Упродовж кількох років Тютчев залишався у Німеччині, а в 1844 р. повернувся у Росію. З 1843 р. виступав зі статтями панславістського спрямування “Росія і Німеччина”, “Росія і Революція”, “Папство і римське питання”, працював над книгою “Росія і Захід”. Він вважав, що російське царство повинно простягатися “від Нілу до Неви, від Ельби до Китаю”.
Його спосіб життя були європейськими: він був світською людиною, не любив сільського життя, не надавав великої ваги православним обрядам.
Як і все своє життя, у зрілі роки Тютчев був пристрасною людиною. У 1850 р., уже одружений, батько сімейства, він закохався у 24-річну Є. Денисьєву, котра була майже ровесницею його доньок. Публічний зв’язок між ними, упродовж якого Тютчев не залишав сім’ю, тривав 14 років, у них народилося троє дітей. Суспільство сприйняло це як скандал, від Денисьєвої відрікся батько, її викреслили зі світського життя. Усе це спричинило у неї важкий нервовий розлад, а у 1864 р. вона померла від туберкульозу. Вражений смертю коханої жінки, Тютчев створив “денисьєвський цикл” – вершину інтимної лірики. До нього ввійшли вірші “О, як же ми убивчо любим…” (“О, как убийственно мы любим…”, 1851), “Я очі знав, – о, що за очі!..” (“Я очи знал, – о, эти очи!..”, 1852), “Останнялюбов” (“Последняя любовь”, 1851-1854), “Напередодні річниці 4серпня 1865р.”(“Накануне годовщины 4 августа 1865 г.”, 1865). Кохання, оспіване у цих віршах як найвище, дане людині Богом, як “і блаженство, і безнадія”, стало для поета символом людського життя загалом – страждань і захоплення, надії і відчаю, минущості того єдиного, що доступне людині, – земного щастя. У “денисьєвському циклі” любов постає як “фатальний поєдинок” двох сердець:
О, як на схилі наших днів
Ми любим ніжно і марновірно…
Прощальні світить хай вогні
Любов остання, зоря вечірня!
Тінь охопила небокрай,
Лиш десь на заході видно сіяння, –
Вечірній дню, зажди, не поспішай,
Тривай, тривай, зачарування.
Нехай міліє в жилах кров,
Та ніжність в серці не міліє…
Моя остання ти любов!
Моє блаженство й безнадія.
(“Остання любов”)
Після смерті Денисьєвої, у якій він звинувачував себе, Тютчев поїхав до сім’ї за кордон. Рік провів у Женеві та Ніцці, але, повернувшись у Росію (1865), йому довелося пережити смерть двох дітей від Денисьєвої, потім – матері.
За цими трагедіями були й інші – смерть ще одного сина, єдиного брата, доньки. Жах перед невмолимою смертю звучить у вірші “Мій брате, мій супутник у житті…” (“Брат, столько лет сопутствовавший мне…”, 1870), у рядках якого поет передчуває свою “фатальну чергу”.
Помер Тютчев у Царському Селі 15 липня 1873 р.
2. Робота з епіграфом
Вчитель пропонує учням подумати про те, на яку особливість поезії Ф. Тютчева звернув увагу російський поет М. Некрасов.
(Саме на її пластичність, витонченість, красу)
3. Виразне читання вірша Ф. І. Тютчева “Я знаю в праосені пору…”
Перед прочитання вірша вчитель розповідає як виразно прочитати художній текст. Якщо є моживість, роздати дітям надруковані пам”ятки
1. Готуючись виразно декламувати будь-який твір, кілька разів прочитайте його про себе.
Визначте особисту мету читання: що саме ви хочете висловити під час читання, які почуття та асоціації прагнете викликати у слухачів. Подумайте, у яких місцях тексту потрібно зробити паузи, які слова та словосполучення слід виокремити голосом. Тренуючись читати, перевірте, чи не робите ви зайвих рухів. Перед початком читання витримайте паузу. Не забувайте вказати автора і назву твору. Читаючи, не забувайте про паузи, виділяйте голосом найважливіші слова та словосполучення, що дають змогу розкрити авторську думку. Контролюйте дихання: воно має бути рівним.
(Вірш можна прочитати російською мовою та в перекладі Ю Клена.)
4. Запитання за змістом. Бесіда.
– Визначте тему вірша. (Зображення краси осінньої природи, замилування нею)
– Якою зображена осінь у вірші? (Поет зображує початок осені, це “золота осінь”).
– Який настрій вірша? (Спокійний, розмірений. Його викликає тиша і спокійна велич природи).
– Як у поезії втілюється думка про гармонійну єдність людини і природи? (Автор проводить паралель між тим, що відбувається в природі, і вчинками людини – завмирає осіння природа і закінчує свою працю людина).
Які художні засоби використовує автор? (Епітети: пору ясну, повітря чисте, день прозорий, стомлене і тихе полу; Метафори: вечір зве в далечину, серп гуляв, повітря захололо; Порівняння: павутиння, мов тонке волосся).
Можна запропонувати табличку:
Таблиця “Художні засоби у вірші Ф. Тютчева “Я знаю в праосені пору…”
Епітет | Метафора | Уособлення |
– Яка роль іхня у поезії (Художні особливості створюють переконливі художньо досконалі образи, сприяють милозвучності, мальовничості мови.)
5. У поезії “Я знаю в праосені пору…” Тютчев зобразив пору, коли після наполегливої й тяжкої праці, настає час спокою і відпочинку. Природа відпочиває.
Складання схеми “Простір в поезії Тютчева”.
Розширення (1стовпчик) | Звуження (2 стовпчик) | Розширення (3 стовпчик) |
Повітря(чисте, далечина) | Земля (колосся, стерня, борозна) | Повітря (висота не до далечини, а до висоти пташиних польотів і криків) Повітря (блакить прозора) і земля (стомлене і тихе поле) |
6 .Робота з картинами
Запитання та завдання учням
– Що зображено на картинах, що їх об”єднує?
– Знайдіть спільне в зображені осені художником і поетом.
7. Прослуховування аудіо запису музики П. Чайковського із циклу “Пори року. Вересень”.
– Якою “зображено “осінь у музиці?
– Який настрій мелодії?
8. Узагальнююче слово вчителя
Як бачимо, красу природи можна зобразити різними засобами: словами, звуками, фарбами. Головне, щоб душа вміла побачити цю красу відчути й зрозуміти її
ІУ. Закріплення вивченого матеріалу
Підсумкова бесіда
Чи згодні ви тепер, проаналізувавши вірш, з висловом М. Некрасова, що є епіграфом уроку? У чому полягає, на вашу думку, виховне значення поезії Тютчева “Я знаю в праосені пору…”?
Домашнє завдання Підготувати й вивчити вірші про природу (на вибір). Намалювати пейзажі.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)